Вільне життя

Зустріч «па-рускі»

Отак буває, що виїжджаючи за межі рідної держави, людина опиняється у новій країні, культурі, у незвичному для себе середовищі. Спершу тішиться і пізнає світ. Але невдовзі підступна думка «усюди добре, а вдома найкраще» черв’ячком підточує солодку черешеньку радості від перебування десь у зручно облаштованій загадковій Європі чи захопливій, дивовижній Америці. Починається ностальгія за домом, за своєю мовою і навіть за рідним бездоріжжям. І от повертаєшся ти на Батьківщину…

Трапилося це в Борисполі. Рейс «Франкфурт-на-Майні — Київ» здійснив посадку. Перша зустріч з Україною відбулася на паспортному контролі столичного аеропорту. Останній — як «хвіртка», ні, краще так — мов «брама» в Україну і її культуру. Тож сподівання затишної атмосфери і привітного українського духу мене переповнювали.

Дочекавшись своєї черги, я підійшла до контролерки і простягнула їй паспорт… У відповідь — тиша. Довелося взяти ініціативу у свої руки:

— Доброго дня!

— Здраствуйтє, — врізалася у вуха черства відповідь.

Майнула думка: ну, нехай, можливо, не радісні дні у «пані-паспортний контроль» або ж не з тієї ноги вона встала. Не встигла я цю думку додумати, як до мене долетіла, немов «расєйскій сапог», фраза:

— Аткуда прілєтєлі?

— Із Франкфурта, — вже ледь чутно відповіла я. Пауза… «Чому ж пані так наїжачилася?» — подумала.

— Што ви там дєлалі?

Ще кілька хвилин тому я перебувала в полоні надій на затишні обійми рідної держави, аж поки клерк не почала тріщати чужою мовою в українському Києві і чомусь так агресивно мене міряти, ніби я всю «бундес республіку» собі приватизувала. І отака людина, такий паспортний контроль є візиткою моєї країни, уособленням держави?!

Одразу зринув у пам’яті німецький прикордонник, який за два тижні до цього інциденту зовсім по-іншому себе повів: із привітною усмішкою і непідробною радістю, коли я на його англомовне запитання відповіла рідною йому німецькою.

Тепер же в Києві ця українська «привітність» і провінціалізм мене просто розчавили. Зібравшись із силами, я відповіла:

— Друзів відвідувала.

— Харашо.

Добре, що в тебе нарешті все «харашо». А в мене — зіпсутий настрій, розчарування в культурі та професіоналізмі українських прикордонників, а ще бажання летіти туди, звідки прилетіла.

Я подякувала, забрала паспорт і пішла геть. Що не кажіть, а тепло зустріла (як і зустрічає завжди) країна своїх дітей. Ввічливо, щиро, «па-рускі»…

Анна ДАНИЛЕВИЧ,
студентка V курсу факультету філології та журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.

Фото з вільних джерел

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься.

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини