НАЙБІЛЬШИЙ ПІК ПІДТРИМКИ ВСТУПУ ДЕРЖАВИ ДО НАТО В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ СПОСТЕРІГАВСЯ ТОРІК, ТОДІ 57 ВІДСОТКІВ ГРОМАДЯН ВИСТУПАЛИ ЗА ЦЕЙ КРОК. ТА НІЯКИХ СЕРЙОЗНИХ ЗРУШЕНЬ ЩОДО ПРИЄДНАННЯ НАШОЇ КРАЇНИ ДО ЦІЄЇ ОРГАНІЗАЦІЇ НЕ ВІДБУЛОСЯ І ДОСІ.
Підписи для референдуму зібрали ще три роки тому
Новий імпульс цій темі дало інтерв’ю Петра Порошенка на початку року німецькій газеті. У ньому Президент заявив, що Україна проведе референдум щодо вступу до НАТО. І першого лютого 2017 р. указом глави держави Кабінету міністрів України було доручено розробити план заходів щодо реалізації концепції вдосконалення інформування суспільства про співпрацю з НАТО на період 2017—2020 років.
Та реалізація цих намірів вимагає вирішення не лише низки зовнішньополітичних питань, а й наявності певних внутрішніх структур для забезпечення успішності євроатлантичних процесів і досягнення критеріїв, потрібних для набуття членства в НАТО.
Так, ще в 2002 році тодішній помічник генсека НАТО Барклі заявив, що найбільше заважає вступу України в альянс олігархічно-клановий устрій. А він не усунутий і до сьогодні.
Режим Януковича свідомо та цілеспрямовано зруйнував усі державні структури євроатлантичної інтеграції України. Після Майдану минуло три роки, а вони не відновлені. Можливо, Кабінет міністрів відродить їхню діяльність, а це, передусім, Управління євроатлантичної інтеграції в структурі самого Кабінету міністрів, Департамент євроатлантичної інтеграції України.
НАТО може стати гарантом територіальної цілісності та незалежності нашої держави, лише альянс є єдиною міжнародною безпековою організацією, яка разом із Україною спроможна зупинити російську навалу.
Саме питання про проведення референдуму не нове. У 2014 році ВО «Батьківщина» подала у ЦВК необхідних 3 млн підписів для проведення референдуму про вступ до НАТО. Це було після російської анексії Криму. Тоді, за даними опитування, вступ до НАТО підтримували 45 відсотків українців, проти було 36%.
Але референдуму не проводили, хоча його можна було організувати в 2014 році разом із парламентськими чи в 2015-му — з виборами до місцевих органів влади. Та ми завжди все робимо несвоєчасно. Референдум про вступ до НАТО слід було провести після Революції Гідності, в час створення добровольчих батальйонів, відродження української армії, тоді, коли мужністю українців захоплювався світ і був готовий прийняти у свою родину таку сміливу країну, яка знову стала на захист Європи проти російської орди. В нинішніх умовах проведення такого референдуму може всього-на-всього сконсолідувати пронатівський електорат на майбутніх виборах навколо «БПП» і буде підтвердженням наших намірів.
Зупинимось на історії прагнення України вступити до НАТО.
Щоб стати членом цієї міжнародної організації, Україні потрібно щонайменше реформувати армію, завершити судову реформу, ліквідувати корупцію, виконати прийняті в 1993 році копенгагенські критерії для посткомуністичних країн при їхньому просуванні до ЄС і НАТО, бо ці процеси взаємопов’язані.
Більш-менш успішними на шляху до альянсу в нас були 1996—2002 роки, як не дивно, за президентства Л. Кучми. У 2003 році було ухвалено рішення, що метою України є вступ до НАТО. Щорічно Україна приймає План дій Україна—НАТО, але постійно їх не виконує. Квітневий саміт НАТО в Бухаресті у 2008 році продемонстрував, що не всі країни підтримують вступ України, а через незгоду Німеччини та Франції Україні, як і Грузії, не було надано Плану дій щодо членства в НАТО. Це — поразка «помаранчевої команди», яка замість того, щоб проводити реформи, воювала між собою. Передусім це провал зовнішньополітичного курсу президента В. Ющенка, бо саме зовнішня політика є сферою діяльності глави держави.
Потрібні реальні кроки, а не піар-акції
Антиукраїнські сили торжествували. П’ята російська колона в державі усе робила, щоб не допустити вступу України у військово-політичний союз. Суспільству постійно нав’язували дискусії «за НАТО» чи «проти НАТО», посилались на Декларацію про державний суверенітет України, ухвалену 16 липня 1990 року, і заявляли, що Україна взяла на себе зобов’язання бути нейтральною та неядерною. Але така позиція некоректна, бо в Конституції нічого не сказано про нейтральний статус незалежної України, крім того, в ній немає посилань на Декларацію, яку ухвалювали в інших історичних умовах.
Порятунок України тільки в НАТО, а не в політиці так званого нейтралітету, який також пропагували противники НАТО, бо щоб держава стала нейтральною, необхідні міжнародні гарантії та міжнародне визнання нейтралітету. З нейтралітетом країни повинні погодитись ООН, Рада Безпеки, сусідні держави. Без цього це пропагандистський хід.
На жаль, до сьогодні (попри агресію Росії) є противники вступу України в НАТО. Озвучив цю позицію зять Кучми мільярдер В. Пінчук 30 грудня 2016 року американській газеті «Уолстріт Джорнал». Щодо членства в ЄС і НАТО, то їх Пінчук бачить так: «Україна має розглянути питання про тимчасову відмову від членства в ЄС як нашої мети на найближче майбутнє… Визнаймо: Україна не приєднається до НАТО ні найближчим часом, ні в середньостроковій перспективі».
Це позиція не одного Пінчука, а компрадорської буржуазії, яка діє в інтересах Росії. Якщо нам не вступити в НАТО, то Україна буде затоплена «каламутною водою» (так з фінської мови перекладається «Москва») і втратить незалежність.
Ми маємо поки що несприятливі обставини, адже, як заявляють в НАТО, Україна наразі не відповідає критеріям для вступу, в т. ч. і через війну на сході. Та, незважаючи на це, нам потрібно створювати умови для долучення до військово-політичного союзу, а не проводити піар-акцію, на яку перетвориться референдум. Навіть при його сприятливому результаті вступ до НАТО затягнеться щонайменше до десяти років.
Тому рішення про це повинен ухвалювати парламент, як це було зроблено у Словаччині після невдалого референдуму. Якщо подивитися на історію вступу до НАТО Словаччини, то вона подібна до нашої ситуації. У 1997 році цю країну не прийняли до НАТО, а підписали з нею План дій, який існував до 2004 року. За цей період словаки провели реформи, змінили військову структуру. На час проведення референдуму 25 відсотків громадян підтримували вступ до НАТО. Та оскільки в ньому взяло участь лише 7% населення, остаточне рішення ухвалив словацький парламент. І більшість громадян зрозуміла, що це був правильний крок, і проблема безпеки Словаччини була розв’язана. До речі, нагадаємо, що в Грузії референдум з цього питання провели у січні 2008 року.
До слова, НАТО фінансується країнами-учасницями блоку, на оборону передбачено витрачати не менше 2% ВВП країн-учасниць, але тільки п’ять держав дотримуються цього принципу — США, Велика Британія, Греція, Польща, Естонія. Варто зазначити, що Україна перевищила натівські стандарти — в 2016 та 2017 роках на оборону виділено 3% ВВП.
І на завершення кілька слів про НАТО — організацію Північноатлантичного договору, яка утворена 6 квітня 1949 року як військово-політичний союз. Сьогодні це безпековий військовий союз, який працює не тільки у військовій сфері, а й у галузях економіки, екології, енергетики, освіти, культури. Якраз ці нові напрямки впливають на оборону і безпеку у Європі. Тепер у НАТО 28 країн, а в 1949 році їх налічувалося 12: США, Канада, Велика Британія, Франція, Італія, Португалія, Данія, Норвегія, Ісландія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Але НАТО постійно розширювалося. У 1952 році до союзу увійшли Греція і Туреччина, 1955 р. — ФРН, 1982 р. — Іспанія, 1999 р. — Польща, Чехія, Угорщина, 2002 р. — Болгарія, Румунія, Естонія, Латвія, Литва, Словенія, 2004 р. — Словаччина, 2012 — Албанія, Хорватія.
Україна має своїх прихильників в НАТО. Найбільше підтримують членство України Канада, США, Польща, Іспанія, Велика Британія.
Павло СЛИВКА,
історик.
м. Тернопіль.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте