ЦЬОГО РОКУ МИ ВІДЗНАЧАЄМО 125-ЛІТТЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПАТРІАРХА ЙОСИФА СЛІПОГО, ІСПОВІДНИКА ВІРИ, В’ЯЗНЯ ТАБОРІВ, УКРАЇНЦЯ-ПАТРІОТА, НЕЗЛАМНОГО ОБОРОНЦЯ І БУДІВНИЧОГО ЦЕРКВИ, ВИДАТНОГО ВЧЕНОГО-БОГОСЛОВА. 18 ДОВГИХ РОКІВ БЛАЖЕННІЙШИЙ ТЕРПІВ ГОЛОД І ХОЛОД, ТЯЖКІ ХВОРОБИ ТА МОРАЛЬНЕ ПРИНИЖЕННЯ, ЗНУЩАННЯ В ТАБОРАХ. ВІН ВИЖИВ І НЕ ЗЛАМАВСЯ, НАВПАКИ – СТАВ СИЛЬНІШИМ! ПІСЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ НЕМОЛОДИЙ УЖЕ МИТРОПОЛИТ ЙОСИФ СЛІПИЙ ЗРОБИВ СТІЛЬКИ, ЩО ІНШИМ ТРЕБА БУЛО Б ЦІЛЕ ЖИТТЯ.
Народився Йосиф Сліпий 17.02.1892 року в селі Заздрість, що на Теребовлянщині, у багатодітній родині. Батько — Іван Коберницький-Сліпий, мати — Анастасія Дичковська. У селі дід Йосифа мав прізвисько «Сліпий», що за ним закріпилось від одного з предків, якого 1709 року поплічники царя Петра І осліпили за те, що він воював під Полтавою на боці гетьмана Мазепи.
Після навчання в сільській школі Йосиф вступає до Тернопільської гімназії, яку закінчує в 1911 році з відзнакою, а згодом до Львівської греко-католицької семінарії. Митрополит Шептицький звертає на нього увагу та в 1912 році відсилає Сліпого на навчання до Австрії в Інсбрукський університет, де він згодом захищає докторську дисертацію. 30 вересня 1917 року Андрей Шептицький посвячує Йосифа Сліпого у сан священика. У 1920—1922 роках він продовжує навчання в університетах Риму, де здобуває ступінь приват-доцента після написання богословської праці. Митрополит Андрей Шептицький не просто вирізняв з-поміж інших Йосифа Сліпого, а й сприяв його сходженню ієрархічними щаблями. Після повернення із закордонних студій до Львова у 1926 році Йосиф Сліпий був призначений ректором богословської семінарії. Отець Й. Сліпий одразу ввійшов у ритм активного життя Церкви. Взявся за видання журналу «Богословія», де багато писав та друкувався, був одним із засновників Богословського наукового товариства. У 1928 році з благословення митрополита Андрея отець Й. Сліпий реорганізовує духовну семінарію в бого–словську академію, де стає її першим ректором. Тут зосереджуються найкращі наукові сили, залучаються до співпраці й світські вчені. Разом із А. Шептицьким Й. Сліпий розглядає заснування академії як перехідний етап до створення Українського католицького університету, котрий для українців мав би стати «альфою та омегою національних змагань».
У 1939 році А. Шептицький клопоче перед Ватиканом затвердити на митрополичому престолі як свого спадкоємця отця Сліпого. Цього року відбулася хіротонія отця Йосифа на єпископа. Символічно, що замість єпископського жезла з рук Шептицького він отримує дерев’яний посох, який колись належав єпископу Йосифові Боцяну. Відтоді на плечі єпископа Сліпого лягають чи не найскладніші випробування долі. У 1941 році при відступі Червоної армії зі Львова Йосифа Сліпого разом з іншими священиками вивели під стіни собору Св. Юра на розстріл. Але доля змилосердилася і старшина відпустив їх додому. Після смерті А. Шептицького, у 1944 році, Йосиф Сліпий посідає митрополичий престол УГКЦ. Його при–значення збіглося з окупацією Західної України та наступом радянської влади на Греко-католицьку церкву. УГКЦ була заборонена, а митрополита з усім єпископатом заарештували. Майже 18 років тривало ув’язнення Йосифа Сліпого.
Та ніщо не змогло зламати митрополита. Він продовжував свою душпастирську діяльність: таємно відправляв служби, писав наукові трактати й послання до вірних в Україні, листувався із сестрами з підпільного монастиря Св. Вікентія. Попри тяжкі недуги і фізичне ви–снаження, він не зрікся відданості своїй церкві та українському народові. Не залишилось непоміченим його служіння і світовою спільнотою. Завдяки клопотанням Папи Римського Іоанна ХХІІІ та президента США Джона Кеннеді у 1963 році Микита Хрущов дав дозвіл на звільнення митрополита і його від’їзд на Захід. У 1965 році Папа Павло VI надав Йосифу Сліпому звання кардинала, а в 1975-му зусиллями мирян та духовенства його визнано Патріархом, незважаючи на те, що Ватикан не визнав за УГКЦ статус патріархату. Під час перебування в Римі він розгортає роботу з реорганізації та зміцнення УГКЦ. За його ініціативи тут побудовано собор Святої Софії у староукраїнському стилі (з мозаїками та іконо–стасом Святослава Гординського, іконами Ювеналія Мокрицького), за–сновано Український католицький університет ім. св. Климентія та шість його філій по світу. Покликав до життя Велику та Малу семінарії. За кілька років він об’їхав українські поселення в Північній і Південній Америці, Європі та Австралії. Його приймали найвищі посадовці світу. Науковий та пастирський доробок Йосифа Сліпого налічує 12 томів. Передбачаючи майбутнє своєї держави, придбав у центрі Вашингтона будинок для філії Українського католицького університету, який, після здобуття Україною незалежності, заповів передати нашому посольству.
Патріарх Й. Сліпий до кінця життя не змінив радянського паспорта — він залишався громадянином тієї держави, де перебувала більшість його вірних. Він часто згадував жахливі моменти свого життя і дякував Всевишньому «…за те, що мене били в тюрмах і били на волі! Дякую Йому за те, що мене били, а не величали раби! Прощаю їм усім…»
7 вересня 1984 року на 93-му році життя згасла зірка подвижника Христової віри — кардинала, Верховного архієпископа УГКЦ Йосифа Сліпого. Українці з усього вільного світу приїхали, аби попрощатись із своїм пастирем. Заупокійну архі–єрейську службу відправив блаженнійший Мирослав Любачівський за участю численного духовенства. Виконуючи волю покійного, його хоронили у важкій кедровій домовині (як нагадування про сибірське заслання) та в епітрахилії, яку йому вишили українські жінки Англії. Згідно з його заповітом, прах блаженнійшого Патріарха було перепоховано в 1992 році у крипті собору Св. Юра.
М. ГАЙДА,
бібліотекар Тернопільського обласного краєзнавчого музею.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте