Коли Наталя Турчин працювала у «Вільному житті плюс», з легкої репліки редакційного водія її називали «молодою Садовською». Я навіть мала намір передати їй коло питань, які висвітлюю на сторінках газети. Бо, окрім улюбленої «Калини», вона чи не єдина з молодих наших журналісток бралася писати і про політику, і на релігійну тематику.

А ще — прислухалася до порад, не лінувалась вчитися. Але через дванадцять років роботи в газеті її раптом поманило… кіно. Вона стала однією із засновниць кінофоруму «КіноХвиля», чимало зробила для того, щоб, як твердив очільник Асоціації кінокомісій України та голова Тернопільської кінокомісії Леонід Бицюра, «кіно було в Тернополі, а Тернопіль був у кіно». Коли на Тернопіллі знімався фільм «Червоний. Без лінії фронту», Наталя була одним з його лінійних продюсерів. Згодом її зацікавила кінодокументалістика і вона написала сценарії для двох короткометражних документальних фільмів — «Сповідник віри» та «Карітас Тернопіль-25». 

А півтора року тому Наталю Турчин обрали головою правління міського об’єднання «Просвіти», і вона, як мовиться, з головою поринула у просвітницьку діяльність. Не нову для себе, оскільки кілька років очолювала міський осередок «Молодої Просвіти». Проте новий час ставив на порядок денний нові завдання. Про них і розмовляємо з молодою очільницею міського об’єднання, так би мовити, дорослої «Просвіти».

— Наталю, коли тебе обрали на цю посаду, ти сказала, що «Просвіта» відіграла неабияке значення у формуванні твоєї особистості. І що тобі дуже хочеться, щоб кожен тернополянин був просвітянином, а осередки «Просвіти» були не тільки в кожному навчальному закладі, а й у кожній групі. Як реалізуються ті твої побажання і чи реальні вони?

— Реальні, але потребують немало часу. Проте поволі, поволі, ми все ж таки ідемо до поставленої мети. Не лише я сама, а зі всією командою. З вами, Галино Дмитрівно, з нині почесною головою «Просвіти» Дарією Чубатою, з Леонідом Бицюрою, Світланою Козелко, Галиною Шот, Оленою Мудрою, Іриною Мацко, Наталією Гоцою, Леонідом Кравчуком, Ольгою Коневич, Людмилою Островською, Ольгою Сліпченко, Світланою Матвіїшин і ще багатьома талановитими, креативними, надійними, справжніми просвітянами… З усіма, хто нас підтримує і до нас доєднується. З усіма членами правління, з тими, хто стоїть поруч і, власне, дбає про розвиток «Просвіти».

Тепер ми намагаємось задіяти навчальні заклади, соціальні структури. Працюємо, залучаємо нових людей. Розробили квитки нового зразка. Маємо уже близько двохсот активних членів. Це і молоді, і старші люди, і колективи, які написали заяви про вступ.

— Раніше у «Просвіті» було багато літніх людей. Чи вдається залучати до неї молодих, таких, як ти, і ще молодших?

— Так, вдається. Більше того, і покоління «золотого віку», наші натхненники, і середнього віку, і молоді люди знайшли порозуміння й відбулося своєрідне єднання поколінь. Для прикладу, в нас є курси, які ведуть студенти для людей «золотого віку» і навпаки, старші просвітяни навчають молодь, скажімо, як правильно дихати чи планувати свій день. Відновлюємо наш просвітянський театр, де і молоді люди, і старші гратимуть вистави українських драматургів. Тобто вдалося долучити нове молоде крило і  не втратити людей старшого покоління.

— А якими родзинками зацікавлюєш молодих?

— Ми додали нові напрямки роботи. Бо чомусь звикли: якщо «Просвіта», ти говориш винятково про письменників, читаєш вірші, співаєш пісні тобто популяризуєш надбання української культури, твори вітчизняних письменників. Ми дещо розширили горизонти. Долучили молодих людей, які, скажімо, цікавляться ІТ-технологіями чи люблять тварин, непокояться за них. Це так само є просвіта, тому що людей треба навчити, як поводитися з тваринами, які існують для них правила, що вони можуть привнести в наше життя. Це окремий наш проєкт «Happy animals Тернопіль», яким займається Олена Мудра.

Окремим проєктом також є навчання гаджетології. Ми почали розповідати людям, що не тільки написане слово є, слово може бути в інтернеті, в соціальних мережах. Навчаємо людей виходити на нові грані, на інші можливості. У період карантину старші люди не раз нам казали: дякувати Богу, що ми були на тих курсах, бо тепер можемо, не виходячи з дому, із дітьми і внуками спілкуватись. Ми вже не заточені в чотирьох стінах, тільки з телевізором.

Тобто ми додали ті теми, які нині є цікаві не лише молодим людям, а й старшим. Додали кіномистецтво та вивчення іноземних мов: англійської, польської. «Просвіта» підписала угоду з Терно-пільським національним педагогічним університетом ім. В. Гнатюка про співпрацю. Наша просвітянка Наталя Гоца – викладачка цього вишу. Її студенти навчали наших літніх людей англійської мови й досить успішно. І ми почали набирати групу з вивчення польської мови. Карантин пригальмував цю справу, але як тільки він закінчиться, ми продовжимо її.

Так само і з Технічним коледжем ТНТУ ім. І. Пулюя. Студенти наших просвітянок Галини Шот та Ольги Коневич навчали наших літніх людей гаджетознавства, тобто уміння користуватися гаджетами, планшетами, соціальними мережами, робити фотографії, записувати короткі історії.

— Про вашу програму гаджетизації розповідав навіть «Урядовий кур’єр».

— Не тільки, а й моє шановане і улюблене «Вільне життя плюс». Окрім того, були сюжети на місцевих телеканалах та всеукраїнських — «Україні», СТБ. Тобто вона дуже широко прозвучала.

— Бачу, твої попередні професії знаходять нове осмислення у просвітянській діяльності. Зокрема журналістика дала поштовх активізації висвітлення просвітянських буднів і свят в інтернеті, чого раніше не було.

— На свій сайт ми ще не спромоглися, це дуже дорого. Поки що завели свою сторінку у соціальних мережах. Там уже кілька сотень учасників, створили лендінг, працюємо над створенням telegram-каналу, сторінки в інстаграмі, бо ним найбільше користується молодь. Одне слово, планів багато і хочеться їх якомога більше реа-лізувати.

Водночас ми не зраджуємо тим традиціям, які були започатковані в «Просвіті» раніше. У нас, зокрема, і далі працює хор імені Кобилянського, хор «Просвіти». Тепер додався театр пісні і віршів просвітянки Ярослави Декалюк. Під крило «Просвіти» пішов і гурт «Пшеничне перевесло». Наша просвітянка, акторка і режисерка Світлана Матвіїшин, що викладає акторську майстерність на театральній кафедрі педуніверситету, взялася відроджувати просвітянський театр. Співпрацюємо з бібліотеками. Частими є майстер-класи як з народних ремесел, так і тайм-менеджменту, ораторської майстерності. В Тернопільському національному медичному університеті ім.
І. Я. Горбачевського діє науково-краєзнавча студія  «Тернополяни», якою керує доктор історичних наук, член нашого правління Леонід Кравчук. Він активно залучає студентів до просвітництва. А в Технічному коледжі, під чуйним керівництвом Галини Шот, виходить навіть ціла просвітянська газета… Ось так живемо і працюємо.

— Успіхів тобі й усім нам, просвітянам, і надалі.

Розмовляла Галина САДОВСЬКА.