Я, власне кажучи, не пригадую, як зі мною розмовляли про мистецтво. Чи підказували звертати увагу не тільки на сюжет, але й на композицію, підбір кольорів, зауважувати деталі, вирізняти елементи, аналізувати знаки й символи, пробувати проводити паралелі. Власне, говоримо мистецтво — розуміємо весь спектр творчості — візуальної, звукової, літературної, медійної…
Але наразі, оскільки пропоную поспілкуватися про книжку Франсуази Барб-Галль «Як розмовляти з дітьми про мистецтво», випущену львівським «Видавництвом Старого Лева», зупинимося на мистецтві візуальному. Зрештою, пропоновані у виданні методи, надзвичайно легко проектуються на інші види прекрасного.
Варто сказати кілька слів про авторку. Франсуаза Барб-Галль – французький мистецтвознавець. Вивчала мистецтво у Сорбонні та Школі Лувру, де зараз викладає. Очолює асоціацію CORETA («Comment regarder un tableau» — «Як дивитися на картину»), де читає лекції та проводить майстер-класи. Авторка книжок про мистецтво для дорослих та дітей.
«Як розмовляти з дітьми про мистецтво» — посібник корисний та цікавий не тільки для батьків, бо, перш за все, про мистецтво варто поспілкуватися із собою. Не знаю, як кому, але мені методичності та послідовності у набутті знань у цій сфері не вистачає, а відтак у розумінні. Не пригадую, щоби в школі ми виходили в аналізі за межі сакрального «Що хотів сказати автор?».
Франсуаза Барб-Галль пропонує методологію – як слід дивитися на живопис і на що звертати увагу, щоб картина розкрилася і набула змісту. Вона зауважує, що не претендує на висвітлення історію мистецтва, адже у книжці вибірково розбирається лише тридцять картин від XV століття до 1980-х років. Авторка побіжно ілюструє еволюцію сюжетів, стилів і завдань мистецтва в історичній перспективі.
Книжка написана у формі запитань-відповідей. Франсуаза Барб-Галль умовно виділяє три вікові категорії глядачів: 5–7 років, 8–10 років і 11–13 років – і пояснює, які саме аспекти живопису найімовірніше їх цікавитимуть. Найменших приваблюють яскраві кольори, чіткі форми, зрозумілі емоції та впізнавані об’єкти. Доросліших зацікавить впізнавання на картинах характерних персонажів (героїв, злодіїв, монстрів) та архетипічних сюжетів (перемога добра над злом). Найстарші будуть охоче дізнаватися про контекст творів мистецтва: особистість художника, обставини появи роботи, історичний період і стиль, із яким пов’язують твір. Також їм буде цікаво розшифровувати символи, що відкриють доступ до прихованих змістів картини.
У першій частині, серед іншого, можна дізнатися: як зацікавити дітей картинами, як оглядати полотна, що робить мистецькі твори «великими», як пояснити, що картина не може бути погано зробленою чи некрасивою. Зокрема, щоби зацікавити дитину полотном, авторка радить: «не раціоналізуйте, облиште науку й теоретичні постулати… І перенесіться у хвилини свого першого враження», дайте простір для вражень дитини, «щоби вона здобулася на власну мову… просто допоможіть відкрити приємність споглядання».
А, якщо трапляється критична ситуація, коли лунають фрази штибу: «Це дурня», «Це нікому не потрібно», варто випитати про враження дітей, підкинути факт про роботу, запитання, порівняння. «Цим ви м’яко підштовхнете їх придивитися до того, від чого вони відвертаються, точніше кажучи — заохотите до простого споглядання», — пояснює Франсуаза Барб-Галль.
У другій частині книжки авторка розглядає найвідоміші картини та пропонує взірцеві діалоги. Набір об’єктів для розмов надзвичайно широкий — від «Благовіщення» Фра Анджеліко, «Давида з головою Голіафа» Караваджо, до сучасного мистецтва —«Номера 3» Джексона Поллока, «Синього монохрома. Без назви» Іва Клейна..
«Цю книжку не задумано як каталог найвідоміших картин. Ті, що тут відібрані, мають стати основою для кращого розуміння численних образів, створених від середньовіччя до наших часів», — зауважує авторка.
Розмовляючи із наймолодшими, Франсуаза Барб-Галль спершу радить з’ясувати, що вони бачать на полотні. Дітей віком 8-10 років варто спровокувати на детальнішу розмову, котра викличе їхні особисті розмірковування. Для діти 11-13 років мистецьку роботу варто пов’язувати із контекстом, розповідати про особу художника, історичну вартість його творчості.
Починаючи із «Благовіщення» Фра Анджеліко, мистецтвознавиця звертає увагу, наприклад, на символами роботи. «Плащ Марії і стеля — однакового кольору. Це незвичайна стеля, вона заокруглюється вгорі, утворюючи сині склепіння, всіяні золотими зірками, як нічне небо… Марія на землі, але божественне світло сягає та огортає її. Здається, що арки склепінь над нею переходять у вигини її плаща».
Зрозуміло, що частина картин, про які мовиться у книжці, — модерні, отже, потребують дещо іншого підходу, ніж класичні. Так чи інак, авторці вдається доступно розповісти й про них. Наприклад, перед вами картина «Композиції з червоним, жовтим і синім» Піта Мондріана, цебто — різнокольорові прямокутники. «Таке кожен може намалювати», — каже дитина. Тоді слід пояснити, що «Техніка виконання тут і справді не важка. Складним є тільки смислове навантаження твору. Будь-хто може зімітувати цей тип живопису, але нікому не під силу потрапити в минуле, стати Мондріаном і пережити те, що пережив він… І сьогодні в його картині нас захоплює аж ніяк не простота зображення, а радше те поєднання ідей, роздумів і сподівань, яке спричинило такий результат. Це не випадковий твір — це праця цілого життя».
Можна ще довго перераховувати особливо цікаві місця у «Як розмовляти з дітьми про мистецтво». Але, гадаю, ліпше залишити це на самостійне опрацювання.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте