Піснями, танцями, народними ремеслами та польовою кухнею зустрічав відвідувачів першого серпневого дня шістнадцятий Всеукраїнський фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини». Цьогоріч дійство, що традиційно відбувається в урочищі Бичова поблизу Монастириська, організатори приурочили 70-літтю депортації українців з території Польщі.
Розпочався захід із театралізованого, літературно-музичного прологу, який повернув присутніх у ті жорстокі події. Далі глядачі разом із почесними гостями фестивалю Главою УГКЦ блаженнішим Святославом Шевчуком, митрополитом Івано-Франківським Володимиром Війтишиним, митрополитом Тернопільсько-Зборівським Василієм Семенюком, єпархом Бучацьким Дмитром Григораком та єпископом-помічником Івано-Франківської Архієпархії Йосафатом Мощичичем пом’янули померлих. Молилися не лише за загиблих жертв депортації, а й усіх героїв України.
— Що насправді сталося сімдесят років тому на славній, Богом благословенній лемківській землі? Півмільйона людей було вигнано зі свого дому, з них майже 200 тисяч прийняла Тернопільщина, — зазначив у своїй промові блаженніший Святослав. — Лише в апостольській адміністратурі для лемків було вбито 70 греко-католицьких священиків, майже 400 церков спалили або зруйнували. Зникла ціла духовна і національна країна.
Лемки досі пам’ятають ті непоправні втрати, розбиті товарні вагони, що везли у невідомість, палаючі села і концтабір в Явожні, підтверджує слова глави УГКЦ очільник Тернопільского обласного товариства «Лемківщина» Олександр Венгринович. Саме тому зібралися тут, щоб засвідчити власну присутність в Україні й показати культурну спадщину. Дводенне дійство відвідали навіть іноземці.
— Цьогоріч на «Дзвони Лемківщини» завітали гості із Канади, Америки, Росії, Іспанії, Бельгії, Німеччини, Словаччини, Польщі. Є також двічі депортовані лемки з Донеччини та Луганщини, — розповідає пан Олександр. — На сценах виступить близько ста мистецьких колективів, діятимуть два містечка: спортивне й народних ремесел.
Вітальне слово гостям мовив і голова Тернопільської обласної державної адміністрації Степан Барна, зазначивши, що трагедія депортації свого часу спіткала і його рідних. Також повідомив присутнім про свій підпис акту права власності на землю за цим лемківським селом.
Що ж до творчих учасників фестивалю, то серед них був і «Потічок» із села Нагірянки Чортківського району. Про біль розлуки з рідним краєм у народному колективі знають не з чужих слів — у його складі немало колишніх переселенців.
— Усього нас дванадцятеро. Жінки співають, а чоловіки за музик, — розповідає керівник «Потічка» Стефанія Шекита. — У репертуарі маємо не лише лемківські, а й стрілецькі, повстанські, народні пісні. Їздимо з концертами, а кілька років тому потрапили у програму «Фольк-music». Ми виконували «Мила моя», а переспівували композицію брати Яремчуки.
Та не музикою єдиною розкошували гості фестивалю. Вони ще й споглядали красу та долучалися до її створення під час майстер-класів з митцями. Заслужений майстер народної творчості Василь Казновецький із Млинівців на Кременеччині навчав охочих плести лапті із рогози.
— Займаюся цією справою років із тридцять. Навчився від батьків, — пригадує Василь Миколайович. — Вони здебільшого створювали кошики, а я серед іншого обплітаю банки на свячену воду й вино, роблю брилі. Матеріал треба спеціально заготовлювати після першого Спаса, сушити. За професією тракторист, тож нерідко доводилося працювати над виробами вночі. Раніше допомагала дружина, проте два роки тому вона померла, тепер плету з рогози сам.
Тим, хто втомився підспівувати виконавцям та опановувати нові техніки рукоділля, пропонували підкріпитися стравами й водночас підтримати учасників АТО. До такої ініціативи закликали волонтери, що допомагають бійцям із Бучаччини та Монастирищини.
Як розповідає один із доброчинців Василь Морський, майже рік він разом із однодумцями возить найнеобхідніші речі землякам на передову. Та останнім часом їхні ресурси майже вичерпані. Тож приїхали на «Дзвони Лемківщини» не лише продемонструвати воєнні будні наших хлопців у фото, а й вторгувати якусь копійку з продажу страв.
— Їжа приготована на такій самій польовій кухні, яка стоїть у військових. У нас є шурпа, плов, смажена картопля, голубці, малосольні огірки та помідори. Можна скуштувати і справжню гречану кашу по-солдатськи. Таку ж хлопці варять на передовій. Знаю про це, бо ми возимо їм і крупу, і тушонки, — каже пан Василь.
Звісно, цього року не обійшлося без незмінного символу фестивалю — лемківської ватри. Але тепер це багаття стало ще й ватрою миру, адже запалювали її саме із цим бажанням. Бо кому ж як не лемкам знати, наскільки страшно, коли тебе із корінням виривають з рідної землі.
Фото авторки
Прокоментуйте