Робота з дітьми надихає. Щороку вони інакші, змінюються. Є такі, що хочуть більше розмовляти і менше працювати. Трапляються і посидючі, видаються замкнутими. Такі розкривають свій світ якраз на папері. Так мені описала свою працю завідувач філіалу міського центру творчості дітей та юнацтва, керівник гуртків образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва Надія Савюк.
Перш ніж потрапити до цієї установи, вона встигла попрацювати в Дрогобицькій художній школі, Львівській дитячій школі народних мистецтв і в приватному навчально-виховному центрі, адже через чоловіка-військового доводилося часто змінювати місце роботи. Та ось уже більше десяти років пані Надія розвиває таланти юних тернополян: веде дві групи гуртка образотворчого мистецтва та одну — декоративно-прикладного, де діти створюють вироби зі шкіри.
— Думаю, немає дітей, яких не можна навчити малювати, хоча б найелементарніших основ. Я беру всіх охочих, без конкурсу. Можу відмовити тоді, коли всі робочі місця зайняті й учень фізично не матиме змоги малювати. Проте, пам’ятаю, одній дівчинці так і не змогла відмовити. Довго не хотіла її приймати, бо була першокласницею, а таких маленьких ще стараюсь не брати, та й навідалася вона під кінець навчального року. Врешті дитина таки домоглася свого. Найцікавіше те, що потім ця дівчинка, Тетяна Дума, виявилася однією із найбільш здібних вихованців, — розповідає Надія Юріївна.
За її словами, навчання в гуртку образотворчого мистецтва в принципі таке ж, як у художній школі. Вихованці вивчають малюнок, живопис, композицію, потім шрифти, частково історію мистецтва, різні техніки. Спочатку діти малюють гуашшю, бо це дається найлегше, далі — аквареллю, акриловими, олійними фарбами, батіком. Пробують себе і в розписі по тканині, ліпленні з тіста, витинанці, бо образотворче мистецтво не обмежується пензлем.
Під опікою Надії Юріївни опановують і працю зі шкірою. Правда, до такого процесу вона допускає лише старших дітей — робота з молотками і пробійниками вимагає особливої пильності. Із пошуком матеріалу для рукотворів теж не так просто. Часто його учням надає сама пані Надія, нерідко виручають і самі школярі: приносять з дому обрізки шкіри чи старі куртки, які згодом перевтілять у щось красиве.
— Як то кажуть, зі світу по нитці і вже є з чим працювати, — усміхається моя співрозмовниця.
Звісно, не всі випускники Надії Юріївни обирають мистецький фах. Проте є і такі, що не розлучаються із захопленням і надалі. Серед них і донька пані Надії Вікторія, що тепер працює дизайнером. Зрештою, гуртківці вступають у доросле життя із потрібними навичками та гарними спогадами про дитинство.
— Вони всі товаришують, спілкуються, тримаються один одного. Відчуваєш якусь теплоту, коли приходиш до них, — щиро відгукується про своїх вихованців Надія Савюк.
В еру, коли товариські стосунки та щирі емоції стають розкішшю на фоні дорогих айфонів, це, погодьтеся, уже немалий здобуток.
Фото з архіву Надії Савюк
Прокоментуйте