Колись тут росли липи, акації і тополі. На краю скверика був танцювальний майданчик, і з весни до осені було багато молодих, адже будинок культури розташовувався в костьолі, то ж хлопці та дівчата не хотіли розважатися у намоленому, освяченому місці… Пригадую, як одного танцювального сезону над Козовою безперервно звучала тоді модна пісня «Чорний кіт» – платівка раз по раз змінювалася, а слова й мелодія – та ж: «Говорят, не повезет, если черный кот дорогу перейдет, но пока наоборот – только черному коту и не везет». Не пощастило тепер культпрацівникам, особливо після того як розкритикували в районній газеті…
– А що було нам робити, як користувалися двома інструментами: директор будинку культури грав на баяні, а я, методист, на трубі, – ділиться полиновим спогадом Павло Солонинка. – Там же, у костьолі, жило й подружжя Смоляків – Наталя та Олег, котрі прийшли за направленням працювати. В Козові було проблемно з помешканням, навіть винаймленим.
Налетіли спогади, напливли… І вже з далекого минулого ожило інше, як одного ранку в селищі з’явилися будьдозер, грейдер, інша техніка: почали копати котлован під районний будинок культури. Намісилися козівчани болота, поки будівельники з тутешнього колгоспу звели в райцентрі цю величну будову. І ось сорок років тому, в 1975-му, двері закладу площею 2300 квадратних метрів відчинилися. Будинок культури був найбільшим і найкращим в області. Окрім просторих фойє, танцювального залу, кабінетів, найбільшою гордістю був для нас актовий зал на шістсот місць, згадує перший директор цього закладу Павло Солонинка.
– А чудова сцена сприяла тому, що до Козової приїжджали виступати найкращі колективи. Глядачам вона подарувала незабутні зустрічі з відомими народними артистами – Штепселем і Тарапунькою, Дмитром Гнатюком, Назарієм Яремчуком, Іваном Поповичем, Василем Зінкевичем, хоровою капелою «Думка», танцювальним колективом Вірського…
Пожвавилася творча діяльність і тутешніх колективів. Орест Медведєв створив «Березоль», Ярослав Личак – танцювальний колектив, Олег Смоляк – духовий оркестр (до того духовиків було лише троє).
Павло Федорович, котрий усе життя віддав праці на культосвітній ниві, тішиться, що його молодші колеги продовжують традиції. Особливо творча злагода запанувала, коли директором будинку культури стала Світлана Андрушків.
Окрім того, що гастролюють відомі артисти, високе мистецтво творять і нинішні працівники (про це свідчить факт, що тут діє тринадцять народних колективів). А сама Світлана Борисівна, як оцінюють професіонали, талантом не поступається столичним співакам.
Місце її мало б бути там, на великій сцені. Але так доля склалася, що молода талановита пара (чоловік Михайло – теж митець) опинилася в Козовій.
Завдяки зусиллям директора зроблено багато, аби оновити та примножити матеріально-технічну базу будинку культури. Та й увесь колектив її наслідує – всі творчі і технічні працівники разом зробили поточні ремонти, використавши кошти, які надходять за оренду приміщення магазину та аптечного кіоску. І керівники району не відмовляли у сприянні. «Пані Світлана, як чогось хоче, то мусить вибити, – усміхається голова районної ради Петро Репела. – Ну та як відмовити їй, депутатові районної ради не одного скликання? До того ж не для себе старається, а для громади».
Впорядкована і територія навколо будинку культури – скрізь панує чистота, з весни до осінніх приморозків цвітуть квіти. Та з найбільшою гордістю Світлана Борисівна розповідає про творчих людей, які удостоюються звання професіоналів. І перераховує прізвища, колективи, яких через брак газетної площі не можу назвати. С. Б. Андрушків також дякує колегам, з котрими діє у творчій співпраці, колективам та директорам школи мистецтв, центральної бібліотечної системи, районного краєзнавчого музею, а також освітянам, священнослужителям чотирьох церков райцентру…
А ще вона просить подякувати своїм директорам-попередникам, котрі у різні роки трудилися і по змозі внесли свою лепту в козівський храм культури, та митцям-ветеранам.
— І все ж, — мовить на закінчення розмови Світлана Борисівна, — я переконана, що найбільша подяка для митця, керівника колективу – це коли зал повен глядачів, і вони твій виступ проводжають оплесками.
Так, до слова, й було під час відзначення сорокаріччя з дня відкриття районного будинку культури. Увагу учасників торжества насамперед привертала виставка у фойє, яка відтворювала культурно-мистецьке життя району довжиною у сорок років. І поки зал наповнювався глядачами, на великому екрані транслювався відеоматеріал з найважливіших подій у районі (над ним працювали керівник народної аматорської кіностудії «Галичанка» районного будинку культури Ігор Лема та його помічник Святослав Сметанський).
Після привітань, з якими звернулися до культпрацівників перший директор Павло Солонинка, керівники району Василь Вітровий та Петро Репела, начальник райвідділу культури Микола Круць, парох храму Успіння Пресвятої Богородиці о. Михайло Забанджала, колеги по праці, ведучі свята Світлана Андрушків, Марія Бінерт та Галина Кавка розповідали багату історію районного будинку культури. А народні аматорські колективи – оркестр народних інструментів (керівник Петро Гаврон), духовий оркестр, яким керує Ігор Вишневський, а створив Олег Смоляк, ансамбль танцю «Юність» (керівник Галина Стадник-Данилів), хорова капела (Йосип Осадца), фольклорно-етнографічний ансамбль «Корса» (Марія Бінерт), вокальний жіночий ансамбль «Горлиця» (Світлана Шигінська), зразковий театр студія «Дивосвіт» (Людмила Ткаченко-Кулька), чоловічий квартет у складі Руслана Більчака, Святослава Сметанського, Івана Бабія та Віталія Савчура поставили цікавий концерт. Відзначилися в ньому також подружжя Більчаків – Руслан та Тетяна, солісти Христина Врублевська, Марія Бінерт, Світлана Андрушків, Галина Григус та багато інших творців мистецтва, котрим не дарують пісень і сонетів, не кажуть величальних слів, а самі вони прославляють інших наших славних людей-трударів.
Ярослава ШТОКАЛО-ПАРХОМЧУК
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте