Шановні в Господі брати і сестри, наша прекрасна молоде, християни! Дев’ятнадцятого грудня, як завше, Христова церква відзначатиме і прославлятиме свято угодника Божого святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійського. Святий Миколай здобув вічну шану в усій церкві Христовій, а особливо в нашій, українській.
До слова, уже в XI столітті в Київській Русі відзначали свято перенесення мощей святого Миколая з Мир до італійського міста Барі (Теплого Миколи — 22 травня), була складена церковна служба, а згодом почалось вшанування дня його кончини (19 грудня). Ім’я чудотворця часто зустрічається в українській топоніміці та в назвах храмів.
Святитель Миколай народився в місті Патарі Лікійської області від благочестивих батьків. Побожні Феофан і Нонна молили Бога, щоб Всевишній послав їм дитину. А коли вона з’явилася, дуже раділи нею. При хрещенні хлопчика нарекли Миколаєм. Мама Нонна після пологів отримала оздоровлення, а охрещена її дитинка дивувала із самого народження. Так, при купелі могла триматися на ногах, ніби воздавала цим честь Пресвятій Трійці. У постові дні приймала молоко матері тільки раз – після вечірніх молитов родичів. Отож, батьки бачили в дитині славу великого чудотворця. Син, підростаючи, кріпився духом святим. Змалечку любив читати Божественне Писання. Любив проводити час у храмі, довго там затримувався на молитві й навіть вночі молився і читав книги. Дідусь його єпископ Патарський Миколай дуже радів духовним успіхам хлопчика, його благочестивості.
Коли Миколай змужнів, єпископ Патарський поставив юнака читцем. А як прийшов час, звеличив його у сан священика і зробив своїм помічником, доручивши говорити проповіді пастві. Молодий священик Миколай радів цьому і виявляв велике милосердя до людей. Особливою щирістю обдаровував тих, хто потребував його порад і допомоги. Добро Святитель Миколай робив таємно, приховуючи свої добродіяння.
Єпископ Патарський, дідусь Миколая, коли виїжджав на поклоніння святим місцям Єрусалима, душпастирство доручав онуку. Якось, коли повернувся з подорожі, той попросив благословення і собі відвідати Святу землю. Коли плив туди, на морі зчинився такий шторм, що людям здалося: це їхня погибель. Але за молитвами святого Миколая усе обійшлося, люди добралися до Єрусалима. Отож, на Голготі воздали хвалу Спасителю.
Святі місця вразили Миколая, і він вирішив залишитися там служити Господу. Та голос Божий сповістив йому: «Миколаю, не тут твоя нива! Повертайся! Йди в Мири служити і нехай буде в тобі прославлене ім’я Боже!» Отож, святитель Миколай довгі роки перебував у Мирах. І було в нього видіння: Господь подавав йому Євангеліє в дорогій оправі, а Пресвята Богородиця — омофор. І справді, після кончини архієпископа Йоанна він був обраний єпископом Мир Лікійським.
У 325 році в Нікеї відбувся Перший Вселенський собор. На ньому ревний сповідник істини Христової святий Миколай показав себе полум’яним поборником православної віри, виступивши проти богохульної єресі Арія і за це справедливо церква назвала його «Правилом віри».
Святитель Миколай зазнав багато терпінь, але всі вони були йому на спасіння та великою наукою для тих, хто обирав до Господа хоч і тернисту, але спасенну дорогу, на якій Спаситель засвітив усім віру, надію і любов.
Святий Миколай заслужив глибоку шану в усьому світі, навіть у послідовників інших віросповідань (мусульман, наприклад). За що ж йому таке визнання, адже він не писав глибоких богословських творів, як Василій Великий, Григорій Богослов, Іван Золотоустий та багато інших отців. Але він ділом і правдою свого життя стверджував Євангеліє Христове. Провідною ідеєю його життя став Христовий заклик: «Блаженні милостиві». Він керувався ним повсякчас. І його життя стало безперервним подвигом любові та милосердя до людей. Він рятував їх не лише від шторму на морі, а й від інших небезпек і загроз. Спадщину, яку отримав, святий Миколай щедрою рукою роздав бідним і всім, хто потребував допомоги. Він порятував від неслави чесне ім’я трьох нещасних сестер та їхнього зубожілого батька, коли той, потрапивши у велику скруту, задумав повести своїх дочок на лиху дорогу. Тричі через вікно кидав нещасним гроші. Сестри щасливо вийшли заміж. Були порятовані й несправедливо засуджені до страти: святитель Миколай пішки біг, щоб відвернути біду.
Так, у невтомних трудах, подвигах та любові до Бога і ближніх пройшло все життя мирлікійського чудотворця. Він помер 19 грудня 342 року, а його тіло з почестями поховали у соборній церкві Мир Лікійських. Але й після смерті святитель продовжує творити чудеса — за нашими молитвами до нього та нашою вірою. Зокрема, святого Миколая здавна вважали оборонителем від стихійних лих, опікуном сиріт і тварин, покровителем мореплавців. Чорноморські рибалки, виходячи на промисел, завжди брали із собою образ Миколая.
Дорогі в Господі брати і сестри, усі небайдужі до життя, до себе і свого спасіння, власної гідності та чесності. Чи нема поряд з вами тих, кому потрібні ваші порада і милосердя? Пам’ятаймо: Бог є любов. Отож, уподібнюймося до святителя Миколая, допомагаймо тим, кому потрібна наша допомога. Будьмо добрими, милосердними. Нехай радість буде в кожному домі, в кожній родині, а свято Миколая принесе хоч краплинку його доброти не лише туди, де дім — повна чаша, але й вдові і сироті, немічному та хворому. Приклад святителя Миколая хай надихає кожного до милосердя і доброчинства.
о. Василь ГАНІШЕВСЬКИЙ
с. Ценів Козівського району.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте