У маленькому містечку жив хлопчик, який не вірив у дива. Сім’я його була невеличка і не багата. Батько важко працював, щоб утримувати родину. Хлопчик Миколка мав ще сестричку, яка була молодша за нього. Вони щодня ходили до школи й старанно вчились. Мати була домогосподаркою: прибирала в хаті, мила посуд, готувала їсти.
Одного разу, коли настала зима, хлопчик дуже радів, тому що надворі випав сніг, а зимові канікули були вже близько. Миколка вийшов на вулицю. Там зустрів своїх однокласників. Хлопчики разом каталися на санчатах.
Найкращим другом Миколки був Сергій, який завжди знав усі новини в місті. Він запитав у друга:
— Ти їдеш на зимові канікули кудись відпочивати?
— Ми з батьками збираємося в Карпати. А ти?
— Я їду в село до бабусі. Там буде празник.
— А ти знаєш, що Миколая нема? Це батьки нам подарунки під подушку кладуть, — сказав Сергій.
— Ні. Я не вірю. Миколай є! — крикнув у відповідь Миколка. Адже він знав, що батьки назвали його на честь Миколая.
Після такої новини про улюбленого святого хлопчик не хотів навіть кататися.
Батьки відразу побачили, що Миколка засумував. Мати підійшла до сина і запитала:
— Що сталося?
— А це правда, що Миколая немає? — запитав хлопчик.
— Ні, Миколай є. Просто він приходить так, що його ніхто не бачить. Є діти, які не вірять у нього, то й не бачать. А до тих, хто вірить, Миколай приходить уві сні.
Після цих слів Миколка заспокоївся. Він більше ніколи не повертався до цього питання, аж поки сам не став батьком.
Яна ШМОРЛІВСЬКА
смт Гусятин.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте