Щовечора дивлюсь новини, і там час від часу «проскакують» сюжети про те, як українці хочуть бути в Євросоюзі, достойно жити. Але я більш ніж упевнена, що цивілізованою Європою ми в кращому разі не будемо ще довгі десятиліття. Поясню чому.
Я від народження мешкаю в маленькому селі. Тут життя кожного — як на долоні. Не дивно, що вже через кілька місяців після одруження цілком сторонні люди мене почали питати, коли заведемо потомство. Насправді ми з чоловіком завжди мріяли народити дитинку. Але згодом з’ясувалося, що стати батьками нам буде дуже нелегко. І причина — в мені. Уже вісім років я докладаю всіх зусиль, щоб під серцем з’явилося маленьке життя. За плечима — безліч консультацій у медиків, різноманітні процедури…
І щоразу, як сіль на рану — репліки односельців. Яких тільки запитань і коментарів я не наслухалася… Від класичного «Коли таки зважитеся на поповнення?» до надзвичайно болючих «Давай не затягуй з народженням дітей, аби вони бабою тебе потім не кликали» чи «Ти хіба не знаєш, що від безплідних дружин чоловіки втікають?» Щоразу після таких розмов мені крається серце, я плачу. Ну невже у людей нема і краплини такту, щоб не зачіпати такої делікатної теми? Невже так цікаво лізти брудними руками в чужу душу, випитувати діагнози, пліткувати на цю тему за моїми плечима? Чому я маю виставляти своє особисте життя напоказ? Відмовчуватися, чому в нас досі немає діток? Здавалось би, за майже десять років мого життя з чоловіком односельці мали б зрозуміти, що питання продовження роду є для нас не-простим, і закрити цю тему назавжди, але…
Так-от, ми ніколи не будемо на одному рівні з Європою. Наші люди безпардонні, нахабні, зухвалі. Не зважають ні на потреби, ні на почуття ближнього. Порядність — ось головна риса справжнього європейця. А серед українців вона справжня рідкість.
АЛЛА
Кременецький район
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте