Від одного Нового року до іншого пишемо про одне і те ж — засилля в українському телеефірі російської мови, російських пісень, російських артистів. Таке враження, що й не в Україні живемо, а десь за хутором Михайлівським.
І хоч минає час, зрушень на краще не видно. Більше того, російський крен на наших телеканалах тільки посилюється, стає все зухвалішим і нахабнішим. Нам усім відверто плюють у вічі, нав’язуючи ностальгію за «добрими» радянськими часами, за «старими піснями про головне» та пропонуючи «повірити в мрію», що все це можна ще повернути. І лідирує тут канал «Інтер». Ось і цього року його новорічна програма викликала шквал критики та обурення. Так, посол України в Австрії Олександр Щерба написав у своєму акаунті в «Твіттері»: «Подивився трохи «Інтер» на Новий рік. Схоже, канал живе реальністю, де Україна — це Росія, війни немає, а українці — це худоба».
Не бракувало й інших гострих заяв. Зокрема, секретар РНБО Олександр Турчинов зажадав від Нацради з питань телебачення і радіомовлення негайно розглянути питання щодо позбавлення ліцензії телеканалу «Інтер», а віце-прем’єр-міністр, міністр культури України В’ячеслав Кириленко пообіцяв запропонувати Кабінету міністрів припинити мовлення телеканалів, які популяризують російську пропаганду. Таку реакцію високопосадовців викликала новорічна програма на «Інтері» з участю Йосипа Кобзона, оголошеного в Україні персоною нон-грата, а також інших російських співаків, що публічно підтримали сепаратистів на сході України — Валерії, Газманова, Баскова.
«Продажні медійники нічим не кращі за продажних суддів. І ставитись до них треба відповідно… Перемкнув десяток каналів. Три проросійських, п’ять коломойських, два ідіотських. Вимкнув», — коментує один з користувачів соцмереж. Інший додає: «Навіть п’ять хвилин не зміг дивитися це совково-рашистське ТБ. Гидкі зрадники й мерзота». «Труп «русского мира» проплыл по украинским новогодним огонькам»», — робить висновок київська журналістка Наталія Лігачова. Вона зазначає, що проблеми з наповненістю ефіру українських телеканалів з кожним роком стають щоразу гострішими. І це стосується не лише новорічних розважальних програм. Моя колега висловлює сподівання, що нарешті буде поставлена крапка на теленоворічних проектах, які багато років експлуатують канали, спрямовані на російськомовну аудиторію старшу за п’ятдесят, частина якої і досі ностальгує за «совком». Як мовиться, дай то Боже. А поки що факт залишається фактом: ряд телеменеджерів і далі вперто не бачать українських реалій і тих змін, які попри все, усе ж відбуваються, і найперше у свідомості людей.
Я теж весь новорічний вечір перемикала українські телеканали. «Інтер» дратував своїм задзеркальним, а то й потойбічним світом. Ми давно живемо вже в інших реаліях, а нам і далі нав’язують «совковизацію», мрію про «велику радянську сім’ю». Серед суціль російських пісень лише кілька українських, либонь, для аборигенів. Дивитися це справді було несила. На телеканалі «Україна» українських виконавців і пісень було трошки більше, але тут теж домінували, за словами Наталі Лігачової, «старые песни о… неважно о чем». На «1+1» розкошували російськомовні «кварталівці», на «Першому національному» — Поплавський та його гості — здебільшого українські виконавці. Як би ми не ставились до «ректора, що співає», але у своїй програмі він дає дорогу українській пісні. А найдовше затрималась, як не дивно, на каналі «Тоніс». Спочатку на розмові з Тарасом Петриненком, що розповідав, як непросто талановитим українським виконавцям пробитися на телебачення, а розкручена бездарність заполонила ефір. А потім був концерт «Мелодія двох сердець», який уже не перший рік організовує подружжя Білоножків: добрий, теплий, навіть заспокійливий після всіх отих дратівливих шоу на інших каналах.
Тож не тільки на «Інтері» репертуарна політика викликає багато запитань. Назагал формально українське телебачення ще не стало українським фактично. Є на ньому окремі цікаві програми, що збирають мільйонні аудиторії, але скільки розважального ширпотребу, всіляких низькопробних шоу, де не те, що інтелект — здоровий глузд не ночував. Їхні телеменеджери нас справді мають за бидло, якщо думають, що ці «шедеври» можна дивитися.
Прочитала один з коментарів на захист «Інтера»: мовляв, проблема не в каналі, а у Фірташу та Льовочкіну — вони фінансують канал і диктують йому відповідну політику. Що ж, у такому разі на захист своєї інформаційної безпеки має стати держава. І не тільки уряд, який вдався до заборон, що викликають неоднозначне сприйняття. На мій погляд, необхідні засади національної інформаційної політики, які мали б силу закону. А в них мали б бути прописані не лише засадничі напрямки розвитку телевізійних каналів, а й мовна політика. І не слід боятися звинувачень «у диктатурі», що вже лунають із вуст новітніх опозиціонерів: держава має захищати свою інформаційну безпеку, якщо вона дбає про власне майбутнє. Тим більше, що ще донедавна демократичні сили в парламенті мали конституційну більшість. Скільки потрібних законів вона могла б прийняти, якби справді думала про Україну. Зокрема і про державну українську мову та її повсюдне використання, і про ті ж засади інформаційної політики. А проти закону не попреш. Скажімо, не всім подобається закон про декомунізацію, особливо щодо перейменування деяких міст, але місцеві владоможці визнають, що вони не можуть не виконати вимог закону, бо за це доведеться відповідати. Якби власники телеканалів мали чіткі вимоги щодо, скажімо, мовної політики, то якими крутими вони не були б, виконували б їх під страхом втрати ліцензії. На жаль, парламентська більшість рік профукала і багато з того, що записала в коаліційній угоді, не виконала.
У понеділок ввечері на ICTV, у програмі «Дістало!», пройшов сюжет, які телеканали дивляться і чиє радіо слухають у прифронтових та на окупованих територіях Донбасу. Сумна вимальовується картина: повально домінують російське та «денеерівське» телебачення і радіо. Тільки де-не-де ловлять окремі українські телеканали, але й їх глушать. З російського боку стоять потужні ретранслятори. Щоб їх перекрити, Україна мала б побудувати ще потужніші. А це колосальні кошти, яких немає. Легше, скажімо, заборонити російські телеканали. Та проти цього вже є позови у судах вчорашніх соратників Януковича, а нинішніх «борців проти диктатури», а ті суди всіляко затягують їхній розгляд. Тож мешканці Донбасу продовжують слухати розповіді, як українські солдати вбивають мирних жителів, розпинають дітей і ріжуть на шматки «ополченців», як катують полонених і мародерствують… А після того дивуємось, що тамтешнє населення не стало ближчим до України. Та після такого промивання мізків російськими телеканалами воно не може стати іншим. А ще хочемо там якісь вибори проводити, щоб за українськими законами, щоб українські партії в них брали участь. Якщо навіть і вдасться цього досягти, хіба незрозуміло, яким буде результат. Не можна пускати на самоплив речі, від яких залежить безпека держави. Недоречно твердити, що мовне питання в Україні вирішено і замість утвердження української скороспішно впроваджувати англійську. На людському рівні, може, й справді нема проблем у спілкуванні. Але на державному ота невизначеність, а, по суті, потурання двомовності дає можливість нашим недругам стимулювати подальше зросійщення українців.
Ох і повільно «запрягає коней» наша влада у питаннях гуманітарної політики, створення під неї відповідної законодавчої бази. Звісно, після такого ажіотажу з «Інтером» по святах почнуться розбірки. Буде багато галасу, заяв, але чи покращить це ситуацію в нашому телепросторі? У мене щодо цього великі сумніви. Бо традиційно, як у медицині, намагатимуться усувати наслідки, а не причини. Олігархи огризатимуться, що вони вже й тепер роблять. А «Інтер» тим часом уже анонсує різдвяні богослужіння. Та все однієї церкви. Чи треба казати, якої? Так що «труп «русского мира» проплив не лише по українських новорічних «вогниках». Принаймні «Інтер» нагадає про нього і в різдвяні дні. Як тут не згадати письменника-казкаря Сашка Лірника: «Кожен місяць, кожен день, кожна година, прожиті без «русского мира», віддаляє нас від окупації. Військової і духовної.
Причому духовна окупація страшніша і підступніша. Саме вона породжує сепаратизм, колаборацію і ненависть до українців і України… Очевидно, запущений новий проект окупації, так звана «друга хвиля». Проект із побудови неукраїнської України. Суцільні русскоязичні передачі і шоу, в яких українська мова звучить винятково для означення якихось придурків чи ідіотів… Не змогли захопити нас танками і «градами», то захоплюють телевізором і газетами».
Галина САДОВСЬКА
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте