Галині виповнилося чотирнадцять, коли в неї народилася молодша сестра. Лізу батьки вимолювали у Бога багато років, тому дочекавшись другої дитини, аж світилися від щастя.
Спочатку Галина побоювалася, що з появою в сім’ї немовляти, їй приділятимуть менше уваги, проте вперше побачивши крихітні рожеві п’яточки і пухкенькі щічки, сама розтанула в любові до беззахисного дитятка. Дівчинка росла кмітливою і здоровою, а от мама після других пологів почала хворіти.
Незадовго після того як Ліза задмухала три свічки на іменинному торті, сестри осиротіли. Життя без неньки швидко змусило Галинку подорослішати. Вона навчилася готувати сніданки й обіди, прасувати батькові сорочки, шити Лізі костюми на свята в садочок. Поки її подружки втікали на дискотеки й бігали на перші побачення, Галя лікувала молодшу сестру від грипу, робила закрутки, клеїла шпалери.
Попри домашні клопоти, дівчина навчалася добре, тому без труднощів вступила до інституту. Але й студенткою Галина не перестала турбуватися про сестру. Через кілька років Ліза пішла до школи і старша сестра віддавала молодшій все тепло і любов, аби та не відчувала себе обділеною. На останньому курсі Галина влаштувалася на роботу і познайомилася з добрим та щирим хлопцем. Діло йшло до весілля і здавалося, що жіноча доля усміхнулася цій працьовитій та щирій дівчині, віддячивши за турботу про осиротілу сестру.
Проте раптово не стало батька. Зранку вийшов з дому цілком здоровим, а в обідню перерву помер від серцевого нападу. Майбутня свекруха відразу натякнула Галині, що для Лізи місця в її квартирі не вистачить. Запропонувала віддати дівчинку в інтернат і провідувати на вихідних. Після цієї розмови Галина розірвала заручини — не могла допустити, щоб рідна душа зростала серед чужих людей.
Двоє сестер залишилися в батьківській оселі. Галина старалася замінити Лізі і тата, і маму. Намагаючись засолодити власну самотність, повністю розчинилася в любові до молодшої сестри. Ніколи не шкодувала їй ні доброго слова, ні гарних обновок, ні ласощів. Та дівчинка росла не цінуючи сестринської самопожертви. Не знаючи відмови, вимагала від Галини дорогих покупок, а коли стала підлітком щораз ображала її «колючими» зауваженнями.
З Артемом Галина познайомилася в супермаркеті. Симпатичний та чуйний чоловік провів її додому, допомігши донести важкі сумки, а потім випросив номер телефону. На той час Галина вже змирилася, що ніколи не матиме власної сім’ї. Але стосунки між нею й новим знайомим швидко міцніли. Єдина прикрість полягала в тому, що Ліза й Артем не сприйняли один одного.
Чоловік вважав, що Галина занадто розбалувала молодшу сестру. У свої двадцять два роки Ліза експлуатувала й принижувала Галину, потураючи нею, ніби хатньою робітницею. Дівчина не вміла ні самостійно попрасувати одяг, ні зготувати сніданок, а ще частенько могла принизити старшу сестру різким словом. Кілька місяців Галина жила, як між двома вогнями. А тоді все ж зважилася прийняти Артемову пропозицію руки і серця. Адже Ліза уже давно доросла і самостійна, а їй пора задуматися над власним майбутнім. Почувши про заміжжя старшої сестри, молодша влаштувала істерику й через кілька днів переїхала до друзів.
Спочатку Галина надіялася, що Ліза швидко одумається і вони забудуть про сварку, але сестра не з’явилася на весільну церемонію, не давалася чути і потім. Від знайомих жінка дізналася, що Ліза зійшлася з якимсь хлопцем і вони переїхали в інше місто. Минув рік, але туга за рідною сестрою увесь час стискала Галині серце. І коли тест на вагітність показав дві смужки, вона таки наважилася зателефонувати Лізі. Почувши у слухавці знайомий голос, промовила:
— Вітаю! Скоро станеш тіткою!
Але новина не пом’якшила Лізиного тону. Навпаки, від наступної фрази на Галину, неначе хто линув водою з льодом:
— Напевно, ти там зовсім здуріла? Та у твоєму віці люди вже внуків бавлять. Чи, може, придумала собі з Артемом другу молодість?
Розмова добігла кінця, так і не розпочавшись. Молодша сестра натиснула на відбій, а з очей старшої горохом покотилися сльози. Ще довго відлунювали болем Галині ті слова. Сама собі і вірила, і не вірила, що таке здатна сказати рідна душа.
Ілона АНДРОЩУК
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте