Тихий зимовий ранок. Але в головах цієї пари зовсім не тихо, швидко встають з ліжка і занепокоєно поглядають на годинник. Уже десята.
Сьогодні останній день вихідних. А завтра? Завтра треба на роботу. Він поїде у своє нудно-буденне відрядження, а вона піде у просмерджений кавою офіс.
Але хіба раніше вони так думали про свою роботу? Зовсім ні. Адже саме там вони зустрілись. І тому приходили туди як на свято. А тепер, коли пізнали зовсім інший стан — буття тільки вдвох…
І ось — останній день цього стану.
Через це обоє засмучені. Сиділи поруч, але у думках були десь далеко-далеко одне від одного. Він думав про калейдоскоп подій останнього місяця: Новий рік, Різдво, весілля, друзі, побажання, а тепер настала буденність. Вона думала про те, що впродовж цього місяця завжди мала гарний вигляд: красивий макіяж, зачіска, сукня. А тепер? Цей халат, гулька на голові.
Майже одночасно кожному в голову прийшла ідея. Він швидко зібрався і вийшов за двері. Вона хутко знайшла у книжці рецептів його улюблену страву і почала чаклувати. Опісля одягла синю сукню, сережки, зробила макіяж — і вуаля, все готово!
…Він прийшов з її улюбленими білими трояндами, східними солодощами та вином. Запалили свічки, ввімкнули улюблений фільм.
У них був святковий настрій, хоча всі свята були вже позаду. Але що ж заважає робити свято ближньому щодень?
Завтра вони не будуть йти понуро на роботу, не будуть хвилюватися через політику й плітки. Їх грітимуть спогади. Ще зранку вони зроблять одне одному щось приємне, побажають вдалого дня і поцілуються на прощання. Під час перерви обов’язково надішлють одне одному повідомлення, і в кожного сяятиме на вустах усмішка. А робота… Роботу будуть виконувати швидко та легко.
Щастя в дрібницях. Помічаймо їх, цінуймо тих, хто дарує нам щастя.
Оксана МАКОГІН,
студентка факультету філології і журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте