Сьогодні маємо другий день Різдва, а ще — свято, яке по-церковному називають Собор Пресвятої Богородиці. У цей празник люди не тільки колядують, але й здоровлять із іменинами жінок, що носять ім’я Марія.
Натяк на святкування Собору Пресвятої Богородиці наступного дня після Христового Різдва знаходимо в 79 правилі Шостого Вселенського Собору, що відбувся в Константинополі 691 року. У той час подекуди був звичай, що другого дня після Різдва вірні обмінювалися печивом, нібито на честь болю Пречистої Діви Марії при народженні Ісуса Христа. Собор таку практику засуджує і забороняє. «Божественне з Діви народження, — каже Собор, — що було безсіменним, ми визнаємо за безболісне, і це проповідуємо всім вірним. Цим способом хочемо направити тих, що через незнання роблять щось невідповідне. Тому що деякі після святого Різдва Христа Бога нашого печуть печиво і дарують його один одному на честь мук при пологах Всенепорочної Діви Матері. Ми вважаємо, що вірні не повинні робити чогось такого. Бо не приносить честі Діві, коли її невимовне родження означують і представляють наче звичайне і властиве для нас родження, тому що вона понад усяке розуміння і вислів тілом породила невмістиме Слово. Отже, якщо це робитиме духовна особа, то її позбавлять сану, а мирянина відлучать».
Загалом для Східної Церкви є традиційним святкування після великого празника пам’яті тих осіб, які виконували головну роль в подіях празника. Тож у перші століття нашої ери, вірні збиралися на другий день Різдва, аби подякувати Пречистій Діві Марії за народження Бога. Пройшовши крізь віки, ця традиція збереглася донині. Тож у наші часи Церква під час святкування Собору Пресвятої Богородиці у богослужіннях закликає вірних до прослави Богоматері. А точної інформації про те, в якому столітті празник Собору Пресвятої Богородиці ввійшов у загальну практику Церкви немає і досі. Деякі святі отці IV ст., як святий Амвросій, святий Августин, святий Епіфаній Кипрський і святий Йоан Золотоустий з нагоди празника Христового Різдва у своїх проповідях прославляють Пресвяту Богородицю. Можливо, що якийсь час празник Собору і пам’ять святого першомученика Степана святкували в один день, бо щойно в VII ст. вшанування пам’яті святого Степана перенесли на третій день Різдвяних свят.
Українці ж вважали, що свято Собору для жіноцтва важливіше, ніж Різдво, оскільки пов’язане з Матір’ю Божою. В народі вірили, якщо вагітна жінка чи її чоловік, навіть через крайню необхідність, працюватимуть в цей день, то у сім’ї народиться дитина з фізичними вадами — шестипала, безпала, або ж зі зрослими пальцями. В цей день починали колядувати й жіночі ватаги.
На Богородицю жінки відвідують повитух, які приймали в них роди, пригощаючи вечерею, а також справляють обіди та панахиди по померлих (начебто вночі всі небіжчики сходяться до храму і їм правлять молитви священики, що також померли). У деяких місцевостях на Галичині до сходу сонця запалювали на подвір’ї дідуха, перестрибували через вогонь і перегоняли домашніх тварин, оскільки вночі «мають гуляти відьми».
Підготувала А. ЗИМНЕНКО
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте