Здибав якось я в Тернополі старого друга Янтошка. Хлопака за тих десять років, відколи ми бачилися остатний раз, ніц не змінився, тілько трошка посивів і животика собі наїв (чи напив). А як був жартівливий і дотепний, так ним і лишивсі.
Розпитую, як поживає, як здоровля. «Та був би моцним, як обценьок, — одказав, — тілько кусачки штучні вже маю, не той прикус тепер». Розказав, що жиє в місті (діти забрали до себе), огірки на балконі вирощує і вже має перший урожай, посадив цибулю на щепіря, так кіт його згриз. «А жінка як?» — нагадую йому про благовірну. На те Янтошко відспівує: «Що робити з таким льосом — маю жінку з кривим носом. І як хочу цілувати, мушу носом керувати». «Ти вже другу собі вимацав?» — допитуюся. «Та яке! — одвічає той. — Аво йшла по сходах, якісь шмаркачі там масло чи олію розілляли, то жінка послизнулася та й полетіла вниз. Зламала собі ніс, наставила синяків, до дохтора не хтіла йти, бо треба було хабара давати. То ніс зажив сам по собі, тілько трошка скривився. Вона так теперка спереживалася, же аж схудла і ніц не годна їсти, бо шлунок болит. То всьо, певно, з нервів».
Постоялисьмо троха з Янтошком, погуділи, про політику побалакали, бо нині без неї жадна бесіда не клеїться: як не бійки, то вибори. Як казав мій друг, нинішні депутати й кандидати з людьми поводяться так, як у тій пісні: «Старий дідо спить зі мною, не дає мені спокою. То щипає, то скубоче, хто го знає, що він хоче». Наостанок я попросив Янтошка передати своїй дружині вітання, а ще — рецепта дієтичної зупки. Мо, поможе й засмакує.
Зі мною ж рецептом поділилася пані Валентина Остапчук із села Лідихова, що в Кременецькому районі.
Наливаємо півбаняка води, кидаємо кілька бараболин порізаних, так як на звичайну зупку. Поки вони будуть варитися, робимо засмажку на домашньому маслі (можна його сколотити з домашньої сметани, коров’ячої чи козячої) цибулі посіченої і моркви потертої. Моркву ще можна порізати кубиками й кинути до бараболь, хай вариться. Коли бараболі будуть напівготові, в мисці збити два яйця і шклянку сметани. Потім це все вляти до зупи й помішувати. Кинути два-три лаврових листки, але через кілька хвилин варіння викинути. Коли зупка буде готова, можете вкришити туди трошка кропу й петрушки, посолити до смаку й подавати на стіл. Таку зупку можна рихтувати й діткам.
Смачного!
Ваш пан ЮЗЕК
Ілюстрація Миколи ПИЛИПОВИЧА
Прокоментуйте