І сім анголів, що мали сім сурем, приготувалися засурмити.
(Об’явлення Івана Богослова, 8; вірш 6).
І засурмив сьомий ангол.
(Об’явлення Івана Богослова, 10; вірш 15).
Жахлива новина шокувала Київ рівно об 11.45 ранку. Уже о 12.00 валютники просили за долар по 300 гривень. Та до 15.00 долар упав до 3 гривень. Але прибитих горем людей не цікавили ні долари, ні євро, ні російські рублі, ні навіть юані. Позачинялися всі магазини, бо ніхто не знав, яку ціну ставити за товар. Та й покупців не було.
Одне за одним припиняли свою роботу установи, організації, фабрики та заводи. Матусі притьма бігли в дитсадки за малятами, бо їхні синочки і донечки з переляку позалазили попід ліжечка. У школах новину дізналися після четвертого уроку. Нажахані діти зайшлися плачем. Учорашні пустуни, які ще недавно доводили до сліз учителів, сьогодні ридали разом зі своїми педагогами. Діти пережили такий стрес, що навіть одинадцятикласників зарюмсані класні керівники передавали батькам під розписку.
До всіх столичних райвідділів поліції вишикувалися в чергу здаватися усі злочинці міста: від хуліганської босоти та кишенькових злодіїв до авторитетних злодіїв у законі. Новостворена патрульна поліція ледве встигала приймати явки з повинною, бо решта поліцейських, а також судді, прокурори і чиновники з різних державних структур пішли здаватися в Національне антикорупційне бюро України.
Уже о 15 годині вулицями столиці масово пішли хресні ходи, у всіх церквах гучно били дзвони. По всіх телеканалах України йшов балет «Лебедине озеро». Щоп’ятнадцять хвилин балет переривали диктори, які з кам’яними обличчями металевими голосами знову і знову сповіщали страшну новину.
Загальний шок переживала вся Україна. О 17 годині до нації нарешті звернувся Президент. Він оголосив про введення в державі надзвичайного стану і десять вихідних для всіх організацій, крім електростанцій, газовиків, новостворених підрозділів поліції та армії.
Від страхітливої новини, здається, зійшла з глузду природа України. Миші збиралися у величезні банди, аби відлупцювати котів. Натомість коти взяли за моду заганяти на дерева нещасних собак. У лісах розлючені рої бджіл літали в пошуках ведмедів. Зайці виловлювали вовків-одинаків та вчиняли над ними жорстокі розправи. На одній із птахофабрик Київщини кури розтерзали бідолашного лиса. У Сумській області кролі розіп’яли спійману чупакабру. У Каховському водосховищі банди обкурених карасів влаштували сафарі на щук.
Надвечір небо України затягнулося суцільними хмарами. Дрібними та гіркими, наче сльози невинно скривдженої дитини, краплинами пішов дощ.
Страшна невідомість чорною порожнечею заполонила душу нації.
* * *
О 12 годині за київським часом обвалилася Лондонська біржа. За якусь годину її активи повністю знецінилися. Брокери божевільно реготали і пили віскі з півлітрових фужерів. Перелякані арабські шейхи ганялися за трейдерами, намагаючись увіпхнути нафту марки «Бренд» хоча б по п’ять доларів за барель. О 15 годині за лондонським часом в аеропорту «Хітроу» приземлився літак глави уряду Росії Д. Медведєва. Він привіз для потенційних покупців нафти спеціальну пропозицію Кремля: хто купить барель російської нафти «Юралс», тому Росія доплатить 10 доларів. Але трейдери лише гірко посміхалися. Жахлива новина з України вбила біржу. Ніхто не знав, що буде завтра.
О 17 годині за берлінським часом Німеччина почала закачувати природний газ назад у трубу газопроводу «Північний потік» для відправки його в Росію. Дізнавшись про це, Медведєв глушив горілку «Нємірофф» просто з літрової пляшки і думав, чи застрелитися йому зараз, у Лондоні, чи все-таки повернутися в Москву. Він ще не уявляв собі, як посміє зайти у кабінет розлютованого Путіна.
* * *
За якусь годину гепнулися Сінгапурська, Гонконзька, Шанхайська і Токійська біржі. Після секретного засідання політбюро лідер китайських комуністів про всяк випадок наказав розстріляти всіх засуджених за корупцію. Почувши новину з України, шеф китайської мафії отруївся, а сама «Тріада» оголосила про саморозпуск. Імператор Японії терміново викликав до себе на секретну нараду весь кабінет міністрів. Бос «Якудзи» написав японським мафіозі прощального листа і здійснив ритуальне харакірі. А ще японські іхтіологи зафіксували масове самогубство акул у Тихому океані.
* * *
— І де той Медведєв? — укотре гупнув кулаком по столу Путін.
— Владімір Владіміровіч, — задріботів біля Путіна Пєсков, — я ж вам уже казав. Він, п’яний у дрезину, спить на лавочці в Гайд-парку Лондона.
— Котра година? — вихилив уже сьому чарку коньяку Путін.
— 23.50, — глянув на годинник Пєсков і уточнив: — за київським часом.
— То що, у нас повний гаплик? — скривився Путін.
— Абсолютний, — зітхнув Пєсков, — Владімір Владіміровіч, резерву часу в нас більше нема. Слід телефонувати Йому.
— Йому? — почухав потилицю Путін.
— Так. Можливо, разом з Ним ми ще зможемо щось виправити.
— Гаразд, — погодився Путін і довго та зосереджено набирав номер на своєму золотому, поцяцькованому діамантами айфоні.
З’єднання відбулося після третього сигналу виклику.
— Алло, так, — відповів твердий суворий голос.
— Це ти, Азазелю? — уточнив Путін.
— Я, — підтвердив співрозмовник.
— Знаєш, що сталося в Україні? — продовжив Путін.
— Знаю, — зітхнув Азазель.
— Ти вже доповів Самому? — запитав Путін.
— Розігнався і побіг! — саркастично зауважив Азазель. — Аби по рогах одержати? Я знав, що ти телефонуватимеш. Ти й повідом. Це твоя каша. Тобі й сьорбати.
«А в мене і рогів нема, аби по них одержати», — подумав Путін, глибоко видихнув і мовив до Азазеля:
— Гаразд, з’єднуй із Хазяїном.
* * *
— Можна, містере президент? — в Овальний кабінет господаря Білого дому зазирнув Джо Байден.
— Заходьте, містере віце-президент, — кивнув Обама. — Яка ситуація в США?
— Сказати одним словом, бос? — спохмурнів Байден.
— Так, — сухо кивнув Обама.
— Тапочки, — відверто глянув Байден.
— І що робити? — обхопив голову руками Обама. — Я не хочу бути останнім президентом США!
— Я гадаю, пора телефонувати Туди, — підняв очі вгору Байден.
Обама зняв слухавку одного з телефонів на своєму робочому столі:
— Це президент.
— Слухаю вас, містере президент, — відповів директор ЦРУ.
— Скажіть, Путін уже телефонував до свого Шефа?
— Ні, — запевнив директор ЦРУ.
— Це точно? — перепитав президент.
— Сто відсотків. Ви ж знаєте, ЦРУ недаремно їсть хліб платників податків, — підтвердив головний розвідник США. — Якби він зателефонував, ви б уже давно слухали їхню розмову.
— Це ви мені кажете після того, що сталося в Україні? — саркастично зауважив Обама.
— Містере президент, — визнав прокол ЦРУ його директор, — я усвідомлюю провину. І сьогодні принесу вам заяву про відставку. Але, містере президент, в Україні стався такий форс-мажор, який міг би передбачити лише Господь Бог. До речі, ви вже телефонували Туди?
— Як це моє ЦРУ не знає, куди телефонує президент США? — попри трагізм ситуації, іронічно запитав Обама.
— Ми не слухаємо кабінет президента США! — обурився шеф розвідки.
— Знаю, — скривився Обама, — містер Байден радить телефонувати Туди. Що порадите ви?
— Негайно телефонуйте! — видихнув директор ЦРУ. — Врахуйте, що вже 23.45 за київським часом.
— Гаразд, — погодився Обама, — до речі, заяву про відставку мені не несіть. Ви справді не винні.
Обама поклав слухавку, вийняв з кишені піджака простенький, вартістю доларів у 50 мобільний телефон і почав зосереджено набирати номер.
* * *
У просторій приймальні Небесної канцелярії чергував архангел Гавриїл. На великому столі були три телефони: червоний, зелений і чорний. На зелений телефонували обрані люди, на червоний — із Раю, на чорний — із Пекла.
«Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці», — заспівав сигнал зеленого телефону, і архангел стрепенувся. «Телефонує президент США з планети Земля, — зауважив Гавриїл, — отже, в них сталося щось надзвичайне».
— Слухаю вас, містере Обама, — відповів Гавриїл.
Хвилин сім він вислуховував президента США. Далі зауважив:
— Дякую вам, містере Обама. Ви доповіли нам надзвичайну новину. Я негайно йду до Господа.
(Продовження буде)
Ярослав БОРСУК
м. Підгайці
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте