Читав біль серця Степана Трохимовича Присяжнюка із Іванківців Кременецького району («І Бога не бояться», «Вільне життя плюс» за 30 грудня 2015-го), і пригадалась пісня моєї молодості, що була дуже популярною, особливо за часів фашистської окупації: «Про контингент там не знають, живуть люди, мов в раю. Бо за тую волю золотую пролила Волинь кров свою. Горіли села і містечка, борці боролись день і ніч…»
І виникає питання: куди подівся цей український дух, патріотизм у жителів Іванківців, адже вони не тільки українці, а й волиняни? І не тільки їхній, а й мешканців інших наших сіл, які піддалися на агітацію добре підготовлених агентів Кремля, безбожних «батюшок», які налаштовують їх проти українських церков. І чому українці дозволяють цим «батюшкам» принижувати себе, зневажати рідну мову, релігію, зрештою, нашу Україну? І чому стають перед ними на коліна?
Як можна знущатися над святою книгою — Євангелієм, та ще й священикові? Цього не вчинить жодна справді віруюча людина. Бог зіслав на апостолів Святого Духа і сказав: ідіть і проповідуйте Боже Слово народам тією мовою, якою вони розмовляють, щоб вони його розуміли. Хіба цього не відає «батюшка», який познущався і над святою книгою, і над українською державною мовою, якою від народження розмовляють його парафіяни? Вочевидь, він виконує вказівки своєї церкви, яка є частиною РПЦ, а за великим рахунком — настанови Кремля на зросійщення українців.
Отож, парафіяни Московського патріархату, подивіться на світ правдивими очима. Москва завжди, відколи запанувала над Україною, нищила її церкву і мову. У царські часи видавала валуєвські та емські укази, якими забороняла українську мову. Із храмів вилучали книжки, написані українською мовою, і спалювали їх. За радянської влади українців знищували голодоморами, масовими розстрілами, вивезенням на Сибір і в Казахстан. Тепер, коли український народ вистояв, здобув незалежність і взявся розбудовувати свою — Українську — державу, Москва розв’язала проти нас війну, руйнуючи міста і села Донбасу, вбиваючи наших кращих синів та дочок. А в церквах Московського патріархату їх нерідко відмовляються навіть по-християнськи відспівати. Хіба це по-Божому?
Задумайтеся, за що боролись ваші батьки, діди і прадіди. Щоб бути вільними на своїй землі. Щоб ніхто не знущався над українцями, їхньою мовою, культурою. Щоб ні перед ким не ставати на коліна, окрім Бога. Зрозумійте: тільки в єдності — сила народу. Українська церква повинна допомагати нашому людові єднатися, вчити його любити Бога, Україну, брата свого та сестру і разом захищати наш український світ, наші українські звичаї, традиції, нашу мову та культуру. Невже ви не бачите по телевізору отих спільних молебнів за Україну з участю керівників різних українських конфесій, окрім Московського патріархату? Священнослужителі УПЦ Київського патріархату, інших церков перебувають у військових частинах, в окопах, підтримуючи наших воїнів. Окрім УПЦ Московського патріархату. Українські церкви надають велику гуманітарну допомогу нашим захисникам. Не дуже чути, щоб це робили представники УПЦ Московського патріархату. Вас не дивує, чому її так мало хвилює все те, чим живе Україна і що болить їй? І ніколи не виникало питання, чому ваша церква маскується під Українську православну, але все українське відкидає і діє в інтересах Кремля? Думайте, аналізуйте. Ми українці, нам разом жити на цій землі. Тому маємо порозумітись і простягнути одне одному руку любові, а не ненависті.
Михайло КОМЕНДА
с. Токи Підволочиського району
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте