— Доброго дня. Бабусю, в мене до вас серйозна справа, — почав просто з порога сусідський Максимко. — Ви завжди кажете тільки правду, тому й прийшов до вас. Святий Миколай є?
— Певно що є, синку, — не роздумуючи, відповіла бабуся Настя. — Він же подарунки чемним діточкам під подушки розкладає у ніч на 19 грудня.
— А Олько каже, що то мама з татом, — не вдовольнившись відповіддю сусідки, продовжував допитуватися Максим. — Або бабуся з дідусем чи хрещені. От мені хрещена торік принесла конструктор і сказала: «То тобі Миколай передав». Я їй повірив, а тепер думаю, що вона мене обманула. Але правду кажіть, бабусю. Я вже великий — і мушу знати правду. Дорослим не можна обманювати дітей. Бо дорослі мають бути прикладом для нас у всьому… Так учителька казала.
Жінка витерла руки об фартух і присіла край столу. Не хотілося, аби Максимко думав, що вона обманює. Тож спершу розповіла хлопчикові історію про святого. Про те, що він був дуже багатим, але таким добрим, що все своє майно роздарував бідним людям. Робив це таємно, щоб ніхто не знав і не бачив… Тож люди сприймали його дарунки як чудо — тому й називають чудотворцем.
— І досі Миколай кладе діткам подарунки під подушки таємно, — продовжувала бабуся. — Впильнувати цього неможливо. Навіть якщо не лягати спати, очі перед приходом святого починають злипатися — і сон зморює людину.
— Точно, — округливши оченята, мовив Максим. — Я колись навмисне вирішив не спати, щоб дочекатися Миколая. Сам не знаю, як так вийшло, але розплющив очі вже вранці. Засунув руку під подушку, а там — подарунок!
— Ось бачиш, — таємниче прошепотіла бабуся. — Я правду кажу.
— А звідки хрещена взяла подарунок для мене? — не вгавав Максим.
— Оце я тобі й намагаюся пояснити. Хоча святий Миколай жив дуже давно, але зробив людям стільки добра, що вони його пам’ятають донині. Але просто пам’ятати мало — найкраще вчинками живити свою пам’ять. Тож усі люди з вдячністю чудотворцеві за його діяння стараються створити маленькі дива своїм рідним, близьким, похресникам, сиротам, бідним, самотнім людям — таємно дарують їм щось. Тож твоя хрещена тебе не обманула, коли сказала, що конструктор передав святий Миколай. Так треба казати, зрозумів?
— А як же я знатиму, що мені під подушку поклав святий Миколай, а що — тато з мамою? — спитав Максимко.
— Ти ж листи святому пишеш. Що просиш у листі — те він тобі приносить. А все решту — добрі люди, котрі тебе люблять.
Максимко побіг додому задоволений. А на Миколая після школи прийшов до бабусі Насті похвалитися подарунками і пошепки сказав:
— Я Оленці, тато якої в АТО, поклав у портфель, щоб ніхто не бачив, шоколадку. Взяв її з того пакунка, що знайшов уранці під подушкою.
— То ти молодець, Максимку! — похвалила бабуся хлопчика. — Миколай буде молитися за тебе. А піди-но до хати… Там на комоді лежить подарунок і для тебе. Від Миколая…
…Увечері, помолившись перед сном, бабуся Настя взялася поправляти подушку — і почула, що під нею щось зашелестіло. Там лежав пакуночок цукерків… Отже, Максимко ще й із нею поділився. І сльози набігли жінці на очі. Бо Миколай востаннє приходив до неї… 63 роки тому. Коли вона ще була дитиною. Коли ще жила її мама…
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте