«Ця книжка дуже важлива для мене — у ній відбувся перехід від «я» до «ми», — розповіла львівська поетеса Юлія Мусаковська під час репрезентації своєї нової збірки «Чоловіки, жінки і діти» у тернопільській галереї «Бункермуз».
— Ця книжка була спробою зрозуміти: чому все сталося так, як сталося, чому відбулися ці події, яке їхнє значення? — зауважила вона. — Переді мною постала потреба переосмислити все: починаючи від самої себе, закінчуючи соціумом і глобально-цивілізаційною площиною; потреба самоідентифікації та розуміння, що буде далі. Ця збірка — своєрідний психоаналіз і самоаналіз. Це аналіз історії, але на рівні однієї людини, адже автор так чи інакше обмежений своїм світо–глядом, своїм минулим, теперішнім і майбутнім. У книжці є текст «Тривожна валіза», де я заглядаю в історію своєї родини: в такий час, як ніколи, виникає інтерес до минулого — щоби нашаровуючи теперішнє, розуміти, куди рухаємося далі.
Поетеса розповіла, що концептуальна лінія книжки — спроба створити цих чоловіків, жінок і дітей заново, подивитися, з чого вони складаються. Власне, про це свідчать розділи видання. Спочатку — «Глина», з якої створено людину, — в останніх подіях відбулося перетворення всієї нації, суспільства. Відтак у глину заклався залізний каркас — «Залізо», потім вона запікається у вогні — «Вогонь».
Книжка «Чоловіки, жінки і діти» — про те, що відбулося та відбувається навколо нас. Це спроба переосмислення. Попри те, що написана в часи війни, тієї війни, котру ми бачимо в новинах, тут немає поверхневих реакцій.
— У такі часи поет має проговорювати те, що відбувається — так розшифровується багато речей. Також варто ділитися світлом, говорити про те, що надія є. І насамперед автор робить це з егоїстичних міркувань, для самого себе (це своєрідна психотерапія), а тоді вже транслює на аудиторію. Автор є ретранслятором і провідником. Іноді навіть здається, що втрачаєш свою ідентичність, ніби ти — призма, через яку проходить щось набагато важливіше, — пояснює письменниця.
Водночас Юлія Мусаковська на репрезентації розповіла про своє розуміння, як події змінюють наш спосіб спілкування:
— Мова міняється під час війни. Про це багато говорили та говорять. Мова війни спонукає до того, що люди вживають зовсім інші слова, із зовсім іншим емоційним градусом. Тривога, страх стали частиною мови. Багато імпульсивності, різких слів, які деякі автори в мирних умовах просто не дозволили б собі вживати, стали частиною повсякденної, а також літературної мови. Важливо, щоби в нашу літературу не ввійшла мова ненависті, аби ми зупинилися там, де є тривога та страх, імпульси та інстинкти. Іноді відчуваю дуже сильну потребу в гострих словах і фразах, а тоді кажу собі: «Стоп». Ми маємо розуміти, що реальність потребує різких дій, але важливо не отруїти ненавистю самих себе і мову.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте