За вікном крапотить дощ. Краплини збігаються у струмки, а ті в потоки — холодні, тривожні… Зимові хмари затінили небо, й у полудень видається, ніби от-от почне вечоріти. Телефонний дзвінок розколов тишу… Те, що всі передчували, але відтягували у думках, сталося — помер наш колишній ректор. До останнього січневого дня проніс хреста своїх болів і випробувань.
Доля кожного з нас бере витоки з джерел отчого краю, струменить від батьківської світлиці, розливається материнською любов’ю. Так і в нього: 18 червня 1935 року над літнім Черниховим прозвучав голос новонародженого сельчанина, в зігрітій сонцем криничній воді скупала мати сина, і поплив найперший його кораблик (різьбленою колискою) у незвіданих потоках життя. Були тут і водокрути, й загати, були грізні хвилі та манливі палаци й руїни на берегах, були щирі люди, а були «людиська». Однак плив корабель вперед, несучи на собі величну місію — зберегти і примножити сяйво української душі. А нині… пливе тіло Олега Миколайовича у дарованому йому часом новому човні, в якому помістився найбільший його скарб — любов, а душа його витає понад нами та перепитує, пересвідчується, переконується у праведності його земних діянь.
Хата, де народився Олег, виокремлюється особливим виглядом у Чернихові. Тут малим шукав свою дорогу майбутності, яку заслонили дими воєнних лихоліть. Коли малому виповнилося сім років, чорною тінню впала на домівку звістка про смерть батька Миколи. Мати Катерина взяла на себе виховання сина.
Олег впевнено долав пороги освіти у Чернихові і в Обаринцях. Куди йти далі? Древній і величний Львів вітає у стінах університету 17-літнього студента-механіка. А далі: у 23 роки аспірант, у 26 років викладач, у 29 років кандидат наук і завідувач кафедри, в 31 рік доцент, у 39 років доктор наук, у 41 рік професор, у 50 років директор Тернопільського філіалу Львівської політехніки, в 56 років — академік і ректор Тернопільського приладобудівного інституту, а в 61 рік — ректор Тернопільського державного технічного університету. Долати нелегку стезю впродовж цих літ допомагала йому дружина — Ніна Юхимівна.
Багато людей при розмові про Олега Шаблія співчутливо казали: «Немає дітей…», на що він з усмішкою відповідав: «Навіть не знаю, чи в кого ще є стільки синів і дочок?» Для нього університет став долею та родиною. Усі, від професора до студента чи прибиральниці, були його дітьми, за яких переживав, яким допомагав, з якими творив майбутнє вищої школи Тернопілля.
За його ініціативою урочисто було пошановано 150-ліття від дня народження вченого світової слави Івана Пулюя, ім’я якого повернулося із забуття, організовано приїзд внука славетного вченого Петера Пулюя, відкрито пам’ятник та присвоєно нашому навчальному закладові ім’я видатного вченого і патріота. Бог вибрав для Олега Шаблія той самий день, коли відійшов у вічність геніальний вчений Іван Пулюй — 31 січня, а тіло нашого покійного ректора віддано чернихівській землі (поруч із матір’ю) 2 лютого, у день народження Івана Пулюя. Олегові Шаблію це стане днем народження для неба.
З особливим щемом пригадував Олег Миколайович зустріч у Львові зі Святійшим отцем Папою Римським Іваном Павлом ІІ, відвідання у 2000 році Ватикану, щорічні прощі до Марійського духовного центру в Зарваниці. За життя він вірив у Божу допомогу при здійсненні неможливого для інших та досягав цього. «Бути в Тернополі першому університетові», — сказав. І досяг цього, усіх нас зробивши союзниками і співтворцями отого дива, готував нову команду для продовження його справ надалі.
Однією із завітних ідей було створення комплексного центру, де б студенти змогли одночасно навчатися, оздоровлюватися і виховуватися, як молода генерація української технічної інтелігенції. І завдяки його наполегливості та невтомній праці в районі Оболоня, серед колишніх боліт і мочариськ постав (як у казці) красень-палац. Постав з Божої ласки, працею рук і сердець сотень людей, як родзинка університету, як самобутність міста, як гордість краю. Гадаю, справедливо буде, коли цей культурно-спортивний комплекс у майбутньому носитиме ім’я його засновника та будівничого.
За час ректорства Олега Шаблія здійснено відкриття в Доброводах першого в Україні сільського технічного ліцею, встановлено у селі пам’ятник видатному вченому Олексі Смакулі. Як повпред України, пан Олег відкриває Європі невідомі сторінки наукового та освітнього життя молодої держави. І ось настає день, коли в Європейську Асоціацію університетів дійсним членом входить ТДТУ — єдиний вищий навчальний заклад західного регіону України. Це стало міжнародним підтвердженням авторитету ректора Олега Шаблія та цілого університету. Але «шефу» (як у нас любили називати ректора) вже не терпиться впроваджувати надбане в роботу мережі підрозділів, технічних коледжів Тернополя, Зборова, Гусятина. Одначе і це лише одна з нових стацій та етапів сходження: діяльність наукових шкіл, конференцій та вчених рад, розробка концептуальних програм розвитку університету, створення власної символіки, герба, гімну і хоругви.
Коли ж у 1989 році постало перед кожним питання про вибір подальшої долі України, Олег Шаблій в університеті організовує і очолює перший у нашому краї «Комітет захисту демократії», який плідно діяв у нашому місті, Києві та на сході держави. Головним же для пана Олега була самовіддана праця задля розбудови технічного університету як наукового центру Тернополя. В 2003 році Олегові Шаблію було присвоєно звання «Почесний громадянин Тернополя».
Двадцять п’ять років я пліч-о-пліч працював у ректораті над втіленням його ідей та задумів. Він іноді й мені видавався наївним романтиком, а потім ми всі переконувалися в його практичному раціоналізмові. Якщо вдуматися у питання, коли найбільш проявився талант Олега Миколайовича Шаблія, то це будуть роки керівництва нашим навчальним закладом. Наукова діяльність стала фундаментом його організаторської надбудови. Ми якось із ректором підрахували, скільком студентам була дана путівка в життя за час його праці, і виявилося — більше десяти тисячам інженерів. Це, по суті, населення поважного районного центру. А після цієї розмови Олег Шаблій попросив: «Коли я помру (до всіх прийде той день) — розкажи людям трошки про мене». Я виконую ваше прохання, дорогий мій земляче і наставнику.
Нині Тернопілля полонили хмари стривоження, але понад ними, сяє Сонце. В його промені влилася енергетика серця та благородної душі нашого Вчителя. У небі поволеньки спалахують зорі. Так сталося, що саме в цей час п’ять планет Сонячної системи вибудуються над обрієм у ряд. Спільно постануть проявом небесної сили та відкриють місце ще для однієї зірки, яка височітиме віднині понад нашою землею — зорі Олега Шаблія.
Олег ГЕРМАН,
односелець, учень та член університетської родини.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте