Гінка тополя шпичастою кроною хмари торкалася. Коли вітерець залоскотав верховіттям дерева сіру й кошлату, почав дощик сіятись. Ярина й Устим сховалися від нього під тополиним гіллям. Але по хвилі легковійного пустунця змінив шалений вітрюган, який чомусь узявся шарпати хмару. Та розлютилася, надула щоки, стала темно-синьою, а відтак — фіолетовою. Тоді спересердя шмагонула вогненним батогом блискавиці, громом довкілля струсонула.
— Перебіжимо до дуба, — Устим узяв Ярину за руку. — Він нижчий, аніж тополя. А тато казав, що блискавка б’є у найвище дерево.
— Ага, — затремтіла рука Ярини. — І листя в нього більше. Тож не змокнемо.
— Побігли?
— Побігли!
Гроза й справді не забарилася. Відкрилися небесні шлюзи, і на землю полилися потоки води. Однак Ярину й Устима вони вже не захопили: обоє тулилися до порепаної кори дуба-крем’язня.
Знову спалахнув сліпучий зигзаг блискавиці, лунко грім ударив.
— Тобі не страшно? — нахилився до Ярини Устим.
— Трішки. Без тебе було б страшніше. І до лісу за суницями я не пішла б сама…
Обоє перевели погляди на кошечки з ягодами, що стояли біля ніг.
— А мені, чесно, ніскілечки не страшно, — споважнів аж до смішного вигляду Устим. — Хочеш, я тебе від усього-усього захищатиму?
— Зумієш?
— Зумію, я хоробрий і сильний, — поклав лівицю на передпліччя правої. — Можеш попробувати м’язи…
— Я й так вірю тобі, — всміхнулась Ярина.
— А ти… — почав і замовк.
— Кажи ж уже, договорюй…
— А ти… заміж за мене підеш? — почервонів Устим.
— Ні, — вмить закопилила губки Ярина.
— Чому ж?
— Бо ти для мене замолодий, — без найменшої затримки, як щось давно обмірковане, відповіла Ярина. — Мама не раз повторювала моїй старшій сестрі, що чоловік має бути хоч на два-три роки старший од жінки. Ще ліпше — на п’ять. А ми ж з тобою — однолітки. В п’ятий клас підемо восени.
Устим опустив голову, ковтнув давкий клубок у горлі, а потім незграбно сіпнувсь і, тримаючись за стовбур, відійшов на кілька кроків од Ярини.
— Не ображайся, — приголубила поглядом. — Може, я ще передумаю…
Той грозовий день Ярина пригадала по сплині багатьох років, у які вмістилась і нудна праця в колгоспній конторі, й невдале заміжжя за приїжджим парторгом, і наймитування в Італії. Повернувшись до села, дізналася, що Устим, який так і не одружився, впросивсь до волонтерів везти на схід України допомогу нашим воякам. Там від побаченого й почутого схопило серце і…
Ярина віднесла на могили батьків та однокласників букетики квітів, що дивом пробилися крізь бур’ян біля її осиротілої хати, і ноги ніби самі повели сюди, де вони з Устимом дітьми перечікували грозу. Ще підходячи до того місця, стрепенулася: щось тут не так. У задумі аж скуйовдила пофарбоване, щоб замаскувати суцільну сивину, волосся.
Підійшовши, присіла на широкий пеньок од крислатого. Поглядом окинула тополю — вона на три чверті була сухою. Верхівка зламалась і хмар уже не лоскотала…
Богдан МЕЛЬНИЧУК
м. Тернопіль
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте