Цей будинок стояв у самому центрі російського міста Оренбурга. У ньому під час заслання жив Тарас Шевченко. Отож будинок — святиня для українців. Та й для росіян щось означав. Визнали його пам’яткою культури. В часи «пролетарського інтернаціоналізму», мабуть, показували школярам. Не міг же «старший брат» уже зовсім тупо ігнорувати «молодшого».
А потім настали часи ще гірші, ніж за «пролетарського інтернаціоналізму» в період «розвинутого соціалізму». Путінські. І ось на початку минулого літа до будинку, який, коли не фактично, то принаймні офіційно нібито охоронявся законом, підігнали бульдозер. Він і «пройшовся» по українській святині. Невдовзі на її місці обладнали платне паркування для автомобілів. Якийсь «новий русскій» заробляє на цьому гроші.
Мінкультури та Міністерство закордонних справ України заявили про намір звернутися в міжнародні організації. Росія ніколи не демонструвала, що думка таких організацій для неї щось означає, і цього разу не поспішала щось робити. Аж тепер, через вісім місяців, порушили кримінальну справу — за статтею, яка передбачає відповідальність за знищення чи пошкодження пам’ятників культурної спадщини. Чим усе це закінчиться, ніхто не знає. З певністю (а водночас із сумом) можна сказати одне: зруйновану пам’ятку вже не повернути.
М. ЛУКАШКЕВИЧ
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте