Хвальба або смерть. Якось так виглядає внутрішній орієнтир для наших людисьок. Або, як варіант, я би ше сказала: «Хочеш жить — умій хвалиться». Журливий факт полягає в тому, що ся зараза скошує щораз більше людей. І вона тяжко лікується.
Невинна катавасія починається ше в дитячому садочку. Грошовиті батьки (а особливо, якшо ті гроші «дурні») з радістю обвішують своє чадо усілякими цяцьками чи мільйонною за рахунком сукеночкою. Щоразу наголошуючи на урочистості того моменту з таким пафосом, ніби нова забавка надає дитині всі привілеї народного депутата України. Далі часто мова йде про те, як їй заздритимуть Петрик, Даринка і Дмитрик.
Дитя тішиться, йде до садочка і хвалиться. А наступного дня, прокрутивши в манюній голівці слова дорослих цілком серйозно може видати: «Даринко, не буду з тобою дружити, бо в тебе сукня не пишна». І плач не плач, а Даринці ніц не поможе, якщо баба не на заробітках в Іспанії, а в тата середньостатистична зарплата. Ви собі не думайте, шо я сю ситуацію з пальця висмоктала. Та на таке газеті бідкалася дописувачка ше років десять тому. Страшно подумати, як все змінилося за той час.
Не змінилося одно: популярно хвалитися всім, крім мізків. Матеріальне — то наше всьо! Усім по цимбалах ваше палке кохання до знань, таланти чи двісті прочитаних книжок за останній рік, якшо ви не відпочивали в Єгипті, не зазнимкувалися на фоні дорогої машини чи не пофраєрували з «яблучним» телефоном. Нє, я не кажу, шо всі хвальби сильно дорогоцінні. То таке, хто чим може… Є в людей другорядні чи третьорядні набутки після Єгипту. Знимка букету від каваліра чи портрет піци із забігайлівки, випендрьож новими лахами чи розповіді про туси в нічному клюбі.
Раз збалакалася про то всьо з однією подружкою, шо різними психологічними штучками любить бавитися. І вона мені в кількох словах розтлумачила суть «проблєми». Каже: «Галько, ти думаєш чого наші українці так помішані на модних капцях, мобілках і інших матеріальних штучках? Та ж ті бідні людиська ніц собі не годні толкового позволити, як там в Європі чи Америці. Рідко хто за життя до свої хати доробиться, до зарплати нормальної, машини. А файно жити сі хоче. То візьме, накупить собі лахів, мобільний, персня золотого і вже легше. Хоч хтось десь в світі бачив, шоб за хлібом в магазин на куті «намарафетеним» ходити, із «золотом» на пальцях брудні миски мити? Але вже одне з другим думають, шо пани».
До слова, про панів. Приїхав раз такий з-за океану поробити у нашій вкраїнській школі. Обмін досвідом чи як-то правильно називається. І аж тіліпало хлопа з подиву, що вчителі купують собі дорожчі мобілки, ніж їхня зарплата за місяць? Мучило іноземця: заради чого ті педагоги(ні) йдуть на такі жертви?
Галька ПРИТРУШЕНА
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте