Книжці давно та регулярно передрікають смерть. Але так чи інак, жінка з косою до Гутенбергового чада не приходить. Ті, котрі раніше купували книжки, і нині, коли ціни шугонули вгору, й далі знаходять кошти, а ті, котрі не купували, мають достойне виправдання. Зрештою, співвідношення тих і тих незмінне.
Можливо, причиною того, що паперова книжка має і буде мати попит, є те, що вона дає відчуття «торкання», чогось на штиб орієнтира у цьому світі, що зійшов на манівці віртуалізації. Крім того, на відміну від електронного варіанту тексту, тільки паперовим можна володіти. А що не кажіть, відчуття «свого» теж важливе, будучи своєрідним відголоском первісних інстинктів.
Зрештою, цікаво: книжку підтримує і сама віртуальна структура. Наприклад — і власне про це піде мова — флешмоби у соцмережах для поширення читання. Тут усе ясно: у соціальних мережах, хоча вони і є позірно відкритими, кожен вільний створити свій кокон з людей, близьких за інтересами. Тому книголюби гуртуються з книголюбами та поширюють любов до читання на тих, з котрими тим чи іншим чином взаємодіють.
Чи не тому «лагідне» залучання до книжки діє ліпше, ніж плакатоподібні заклики читати й шанувати себе. Будучи ініціативами майже некерованими, за такими флешмобами не тягнеться шлейф ідеологічності чи замовленості: кожен вибирає, що йому більше потрібне і в той спосіб, який найбільше імпонує.
Наймасовішою (яка й досі триває) є ініціатива від молодих письменників Катерини Бабкіної та Марка Лівіна: вони поставили за мету прочитати 400 книжок українською (по 200 на кожного) за 365 днів і розповідати про свої враження від прочитаного щотижня.
Серед учасників цього «випробування» і тернополянка Анна Лисенко. Від його початку Анна прочитала 67 книжок, зауважує, що останнім часом читає менше, бо траплялись «не ті» твори. Співрозмовниця пояснює: «Основний мінус ініціативи в тому, що не вистачає цікавих книжок, доводиться братись за ті, що є. Крім того, важко читати серйозну літературу, бо її не здолаєш за день чи два. З тої ж причини довелося відмовитися від читання літератури іноземною мовою. Але плюсів теж вдосталь: з’явились нові улюблені жанри, відкрила для себе нових авторів. І ще один персональний досвід — після поганих книжок розумієш, як писати не треба. Загалом ініціатива цікава, багато хто долучається до неї з більш реальними цифрами прочитаних книжок на рік. Беруть участь ті, котрі книгарні обминали десятою дорогою. Тернополянка розповідає, що після участі у «випробуванні» почала більше звертати уваги на книголюбів у своєму оточенні — їх виявилось більше, ніж гадала, збільшилася кількість таких друзів у соцмережах. Тепер дівчина активно обмінюється з однодумцями літературою. «Такі ініціативи популяризують читання і роблять його модним», — підсумовує співрозмовниця.
Одна з модифікацій ініціативи — «6 людей, 36 книг». Тернополянка Юлія Прокопишин теж приєдналася до цієї затії. Каже: «Дуже сподобалася ідея книжкового обміну — надсилаєш книжку абсолютно чужій людині, натомість отримуєш щонайменше двадцять видань від таких же незнайомців. Цей тип букросингу, окрім збагачення книжкової полиці новими жанрами та авторами, дарує і нових друзів не лише з України, адже книгообмін завдяки соціальним мережам шириться і далеко за її межі. Ніщо так не надихає, як хороші книжки та відсутність кордонів, і не лише географічних!»
Ще один рух, який, очевидно, буде більше до смаку тим, котрі не люблять читання поспіхом, — #one_book_one_month. Умови прості — прочитати книжку українського видавництва, написати рецензію на «Фейсбуці», позначити двох друзів і проставити хештег #one_book_one_month.
Зрештою, що більше будемо мовити про книжки, робити більш помітною їхню присутність у своєму житті — тим більшим буде інтерес до них.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте