…Іринка другий рік навчалася в хореографічному училищі. Чи то під паскудний настрій учительки потрапила, чи справді педагога так сильно розізлило бажання учениці вийти під час уроку в туалет — хтозна.
Одне слово, вчителька змусила Іринку зняти штани і стояти перед усім класом лише в нижній білизні. Ба більше — наказала на наступний урок принести памперси, щоб не бігати до туалету, і скотч — щоб заклеїти усім роти, аби не просилися вийти.
…Дев’ятикласник Ігор чимось не сподобався своєму фізруку. На одному з уроків той нацькував хлопців на Ігоря і вони з кулаками накинулися на бідолаху. Вчитель лише стояв собі збоку і мовчки спостерігав за «виховним процесом».
…Під час уроку математики в 4 класі Тарас біля дошки не зміг розв’язати математичне рівняння. Учителька на весь клас обізвала його «тупоголовим бараном» і тричі вдарила шматком крейди по голові.
Прикладів психологічних чи фізичних травм від учителів можна навести безліч. Хтось починає і зупиняється на дошкульних словах, комусь вистачає «сміливості» розпускати руки. Правда, учні (і це підтвердить не один учитель) теж «доводять» наставників. Буває, що слова до зірвиголів не доходять, а в деяких випадках вони нападають першими. Однак нині мовимо про категорію «педагогів», які в стіни школи потрапили випадково і свою ненависть чи невміння мирно знаходити спільну мову з учнями вихлюпують першими у вигляді образ, хамства і рукоприкладства, а насильство вважають дисципліною. Що робити? Куди звертатися дитині? В кого шукати допомоги потерпілим і їхнім кривдникам?
Шкільний психолог Микулинецької ЗОШ І—ІІІ ступенів Андрій Яцина пояснює, що існує так званий синдром «емоційного вигорання». «В результаті може виникати агресивна поведінка як з боку вчителів, так і учнів, — каже пан Андрій. — Людина з часом вичерпує свої сили і не здатна контролювати емоції. Причиною цього є надмірна емоційна збудливість. Стресові ситуації поступово накопичуються у нашій свідомості, і ми перетинаємо межу власного спокою і терпіння. Тоді навіть звичайне зауваження дитині, зроблене надто суворим тоном, може спричинити конфлікт, який в подальшому може призвести до негативних наслідків. Тому для вчителя не менш важливим є почуття гумору. Часто деякі педагоги забувають про це, керуючись лише авторитарним стилем проведення уроків. Якщо ж навпаки — доброзичливо, з гумором продемонструвати учням, чому вони не праві, тоді вони педагога сприймуть позитивно і конфлікт буде вичерпано».
«Учителям варто розуміти й робити різницю між поняттями «покарання» та «виховна процедура», — наголошує психолог. Фізичне покарання, за його словами, є абсолютно неприйнятним. «Саме тому дитині варто пояснити: якщо вона порушує шкільні правила, то в подальшому буде відповідати за свої вчинки. Задля цього існує попередня домовленість між учнем і вчителем. Для цього проводять регулярні виховні бесіди, тренінги, інші подібні заняття. Вчителям та учням треба більше прислухатись одне до одного, не жити образами», — каже Андрій Яцина.
Марія Якубовська — вчитель французької мови із 40-річним стажем. Працювала в сільській школі на Монастирищині, викладала в Тернопільському медуніверситеті, тоді — у школі №15 обласного центру. Каже, що були знайомі педагоги, які дозволяли собі підвищувати голос на учнів через те, що останні не так вчилися, як хотілося б. «Таких людей не можна допускати до викладання, — каже пані Марія. — Найперше треба навчити любити предмет. Ні криком, ні двійкою цього не зробиш. У мене, наприклад, не було проблем з дисципліною. Ми урок завжди починали з пісні, організовували різні святкові заходи і так здружилися з учнями. В результаті мені не доводилося підвищувати на них голос. А от одна моя колега ніяк не могла знайти спільну мову зі своїми учнями. Вона кричала до них — вони кричали їй у відповідь, вона кидала в них підручниками — і вони робили те саме їй. Ця людина була хорошим спеціалістом, але налагодити контакт зі школярами не могла. Доводилося часто йти в її клас, втихомирювати дітей, тоді колега могла продовжувати урок».
Марія Якубовська переконана, що крик — це приниження гідності. «В дитині має рости особистість, не треба цей ріст приглушувати страхом, — резюмує педагог. — Правда, не треба також потурати всьому, що вона хоче, але батьки і вчителі тактовно мають роз’яснити, чому краще так, а не інакше. Треба бути психологом».
Інколи у вчителя на те, щоби «погратися у психолога», немає часу. Гірше — коли в нього немає бажання. Як свідчить практика, зриваються педагоги не лише через невиконане домашнє завдання чи учнівські дурощі на уроці. Тут хоч причина більш-менш логічна і «виправдана». Частина таких емоційних зривів — через «его» вчителя. Якийсь учень не подобається, у когось — батьки без «зв’язків», тож на ньому можна безкарно зігнати злість. Буває, що вчителі частенько ділять клас на «пестунчиків» і «решту». Як наслідок, у класі після такого «поділу» починаються внутрішні конфлікти та «розбірки». І немає різниці, чи педагогу-деспоту 25 років чи 65. Вся причина — в ньому, його шкільних чи сімейних травмах і комплексах, характері в цілому. Чи хоче такий педагог передати свій «багаж» учням, яких він принижує?
— Насильство в будь-яких проявах породжує тільки насильство, — зауважує практичний психолог Технічного коледжу ТНТУ ім. І. Пулюя Наталія Трачук. — У підлітковому віці психіка вкрай вразлива, у ній відбувається безліч переломних моментів, які в подальшому будуть формувати особистість. Нині існують різні методи виховання, при використанні яких виростуть добрі, щирі люди, не схильні до депресій, із сильною волею. Варто визнати, що виховна система в освіті тепер переживає нелегкі часи. З’явилась велика кількість спокус, які доступні майже кожному підлітку. Серед учнівства набирає популярності вседозволеність. Тому для педагогів тут великий спектр виховної роботи. Головне — пам’ятати, що приниження, залякування, тиск не є дієвими, адже це лише погіршить ситуацію.
То що робити, коли інцидент таки трапився? Психологи радять не замовчувати проблему, не терпіти. Перша інстанція — батьки. Не соромтеся їм зізнатися, що вчитель вас образив чи, гірше, надавав стусанів. Зрештою, як і не бійтеся зізнатися, за що він міг це зробити. Наступний крок — інформування дирекції навчального закладу. Тримати в школі деспота не повинен ніхто. Важливо після інциденту обом сторонам конфлікту (учневі, вчителю) відвідати психолога. Адже не таємниця, що частина психологічних проблем у дорослого — родом із сім’ї та школи. «Не менш важливим є вибачення. Хто не правий, той і має попросити вибачення, — додає Андрій Яцина. — Оскільки в школі є певна система субординації і вчитель за статусом є вищим від учня, йому набагато важче просити вибачення. Деякі вчителі адекватно сприймають такі ситуації, визнаючи свою провину перед учнем».
У стосунках вчителя і учня важливо витримувати баланс — не прогинатися, але й не «качати права». Адже за кільканадцять років від страхів, стресів і безмірних викидів адреналіну в педагога буде щонайменше стрибати тиск, а в характері колишнього учня успішно «розмножуватимуться» «мінуси».
Хтозна, може, директор училища, котрий одних учнів ставить на коліна перед однолітками, а інших примушує гарувати на своїх городах, теж колись червонів перед усією школою зі спущеними штанами? Може, ота вчителька, яка крейдою товкла по голові школяра, у його віці теж потрапила під гарячу руку з крейдою? Може, класний керівник, яка тримає в страху весь клас постійними безпричинними криками і вересками, колись теж тряслася від «захмарних» децибелів своїх учителів? Історія любить повторюватися і, на жаль, інколи нічому не вчити.
Галина НІЖЕНКО, Віра ПЕРУН
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте