Суботній ранок. Донечка ліниво потягується і встає з ліжка. Нарешті в мами вихідний. Оксанка рада, що зможе розказати всі свої жалі й утамувати свою допитливість.
— Мамо.
— Що, донечко?
— Я так тебе люблю.
— І я тебе, Оксанко.
— Мам, а чого ти мене назвала Оксаною?
— Бо ти народилася 9 лютого, а іменини в тебе 6-го. Сам Бог тебе так назвав.
— Ясно. А тобі це ім’я подобається?
— Звісно ж. Воно таке горде і звучне. Походить із грецької.
— О, це вже цікаво. І що воно означає?
— Здається, «гостинна» або «чужинка, іноземка». Хіба це важливо? Прочитаємо в Інтернеті. А поки займися уроками.
Мати вийшла з кімнати. А дівчинка почала роздумувати: «Як це цікаво… «Чужинка, іноземка», ще й «гостинна». Значить, моя прародичка не з Греції. Вона приїхала туди. Прізвисько їй дали греки. Привезла їм, напевно, багато подарунків, якщо гостинна. Напевно, була багатою дамою чи навіть принцесою. Ходила по балах. Танцювала. Любила мандрувати, тому вирушила в Грецію. Але мови не знала, бо чужинка. Хоча її поведінка, зовнішність сподобалися грекам. Вони розуміються на красі. Тому і мені треба бути красивою, щоб не підводити тієї, завдяки котрій маю таке ім’я!»
І тут дівчинка почала діяти. Відчинила мамину шафу. А там стільки цікавого! І сукні, і блузи, і сарафани, стільки всього! Оксанка взяла червону вечірню сукню і приміряла її. Нічого, що вона була трохи задовгою. Дівчинка на неї наступала, але це її не зупинило. Далі Оксанка дійшла до таємничої шухлядки, біля якої мама щоранку наводить марафет. А там стільки баночок, скляночок! Найбільш знайомим предметом для Оксанки був олівець. Вона ж любила малювати. Ото й нафарбувала губи червоним олівцем — під колір сукні. Нічого, що трохи нерівно, і губи трохи «вийшли з берегів». Також дівчинка взяла чорний олівець і почала малювати «стрілки» мало не до скронь.
І тут увійшла мама. Спершу вона хотіла висварити доньку, але раптом подумала: що може бути природніше для жінки від бажання бути красивою? Вона обняла свою донечку й весело почала коментувати її образ. А між тим подумки розмірковувала, скільки всього ще має навчити її, скільки всього пояснити, аби Оксанка не почувалася поміж людьми чужинкою…
Оксана МАКОГІН,
студентка факультету філології і журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте