Прочитала в одному з вересневих номерів вашої газети публікацію Володимира Кравця «Якщо в органах місцевого самоврядування і далі сидітимуть шахраї, то змін на краще ми не дочекаємось». Це правда. І суджу за результатами розв’язання свого земельного конфлікту.
Він виник у 90-х роках минулого століття за шматок землі між двома братами — Яковом, моїм батьком, і Дмитром. Дочка останнього працювала бухгалтером у сільраді і забрала собі частину нашої земельної ділянки. Так вона перекрила нам доступ до обробітку присадибної земельної ділянки площею 0,42 га.
Коли я вирішила виготовити державний акт на землю, то розпочала з уточнення межових точок. Після того як мені зробили заміри ділянки, а також заміри Галининій матері, надійшла відповідь, що та 0,01 га належить матері Галини і без згоди вона землю не віддасть. Я подала в суд.
Оскільки справа не вирішувалась на місці, то в січні 2002-го я звернулася в прокуратуру, яка відреагувала оперативно і дала завдання земвідділу Борщівської райдержадміністрації провести перевірку. В лютому того ж року на сесії сільради Устя згадану сотку землі вилучили і надали в оренду моїй родичці. Під час тієї сесії депутати спочатку не голосували за таке несправедливе рішення. Але їх залякали штрафом. Так назбирали сім голосів.
Коли головою сільради стала інша людина, нічого не змінилося. На суді тодішній голова Ярослав Стрижибовт підтвердив, що сотку землі надали в приватну власність нашої опонентки. Але вже не за рішенням лютневої сесії 2002-го, а січневої 2001-го. А рішення сесії, що відбулася в лютому, раптом… скасували. Я про всі ці дії в сільраді нічого не знала.
У суді до моїх доказів ніхто не прислухався. Ніхто на документи, що свідчили про мою правоту, не реагував. Схожа ситуація трапилася і в судах іншої інстанції. Жоден не задовольнив мій позов.
Землю моїй опонентці надали в приватну власність заднім числом. Тертя і креслення у земельно-кадастровій книзі зафіксовано результатами криміналістичної експертизи від другого лютого 2009 року. Але і це нікого із суддів не отямило. Мені на одному із судів заборонили долучати свідків та докази! І випадків підробки документів було чимало. Але хто до мене дослухався…
Я далеко не все описала, не всю брехню розкрила, не навела всі докази. Мені дуже боляче, що мене і моїх дітей мають за людей тільки перед виборами і коли треба захищати державу. Сільський голова не покликав нас, коли підписували акт погодження зовнішніх меж. А от коли стартувала мобілізація, він знайшов хвіртку до моєї хати, щоб повідомити про відправку моїх синів на війну.
Дарія РОЇК
с. Устя Борщівського району
ВІД РЕДАКЦІЇ: Часу від початку конфлікту минуло чимало. Відтоді у сільській раді Устя, районній прокуратурі, інших структурах змінилися люди, які про конфлікт можуть судити, лише опираючись на рішення суду. Зателефонувавши до Устя, я з’ясувала, що сільради в селі вже немає. Після створення територіальних громад центр управління розташований у Мельниці-Подільській. Вдалося поспілкуватися лише із землевпорядником Устя Наталією Стельмах, яка зачитала мені рішення суду. І воно — не на користь нашої дописувачки. Суди різних інстанцій не задовольнили позову пані Дарії. Також відхилено касаційну скаргу.
— Дарія Роїк, як йдеться в ухвалі суду, не набула права успадкування земельної ділянки, що й потягнуло за собою конфлікт, — прокоментувала Наталія Стельмах. — Суд врахував, що цією ділянкою постійно користувалась її двоюрідна сестра, а також те, що пані Роїк не мала акта на право володіння цією ділянкою. Тому суди всіх інстанцій відмовили у задоволенні її позову. То що можемо зробити ми?
Ірина МАДЗІЙ
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте