Руслан Гірчак – соліст тернопільського рок гурту «Новимний Кудень», талановитий автор та виконавець пісень, поділився досвідом роботи в музичній сфері та планами групи на майбутнє.
Родом Руслан із Тернополя. За фахом – спеціаліст 5 розряду з виготовлення художніх виробів з дерева. Закінчив профтехучилище, а згодом – педуніверситет.
– Музикою захоплюєшся з дитинства?
– Тоді захоплень було більше: східні єдиноборства, потім – життя, побут і філософія корінних племен північної Америки, ще пізніше – антична (дохристиянська) сторінка історії рідної землі. Про те все любив дивитись фільми, читати книжки, відтворювати довкола себе відповідну атмосферу.
– Ти активно займаєшся створенням скульптур із використанням різних матеріалів та текстур. Це мистецтво чи спосіб заробітку?
– Моїх робіт у жанрі скульптури – небагато. І творив я їх, бо треба було грошей. Тому мистецтвом це не назву, скоріше бізнесом. Для мистецтва потрібна певна відреченість. А в мене просто виходило. Спробував скульптуру я недавно. До того було трохи барельєфу. Подобається. Коли гарно вдається, отримую естетичне задоволення від роботи. Як барельєфом, так і скульптурою можна творити образ – те, що є кінцевою метою старань у різних жанрах. Та найбільше люблю це робити за допомогою музики.
– Ну а як же із твоєю художньою творчістю? Художній портрет – це хобі, яке приносить задоволення?
Думаю, що не маю права назвати себе художником, адже не пригадую, коли малював від натхнення. Зараз це знову ж таки просто виконання замовлень. Найкраще вдається портрет. Мабуть, через те, що дуже спостережливий 🙂
– Коли в твоєму житті з’явилася музика? В яких гуртах брав участь?
– Музика… Як згадаю себе ще маленьким, що грається на пасовищі біля лісу, неподалік від бабусиної хати, то саундреком одразу в голові звучать Мареничі, Смерічка, Кобза, Медобори, Ватра… Дідусь мій любив те все збирати на платівках. Його колекція і досі є. Звичка передалась мені, і я вже доповнював її потім касетами, СD i DVD дисками.
Вже підлітком був вражений творами рокових виконавців. Відкрив для себе цілий світ – захоплюючий і дивовижний світ хеві-металу.
Зі своїм першим гуртом ми грали таку жорстку і брутальну музику, і то так грубо та непрофесійно, що моя подруга після відвідин однієї репетиції більше ніколи до нас не приходила (сміється – Авт.). Та й, здається, взагалі я її більше потім і не бачив. Pathologic Innervation ми тоді назвали свою групу. Я грав на ударних. Проіснували, звісно, недовго. Концертів не давали зі зрозумілих причин.
Потім була Летаргія. Це гурт, у якому ми познайомились із Ростиком Фуком, що грає на гітарі в «Новимному Кудні», а ще в Los Colorados та Midnight Blues. То були часи перших курсів педагогічного.
– Як народжуються твої пісні? Де черпаєш натхнення для створення нових композицій?
– Вже в Red Line я пробував по-справжньому самовиражатись. Надзвичайно серйозно підходив до написання пісень. Навіть не зважаючи на те, що той весь процес був суцільно залитий пивом і рештою всякого «добра». Я повністю віддався творчості. В тому бачив сенс, шлях, бачив себе, це стало частиною мене. Коли ідея вірша, мелодії, мотиву набирала вигляду завершеного твору, я відчував ніби крізь мене щось проходило. Десь там, невідомо де у Всесвіті, збиралось, а тоді накопичувалось у мені і виходило піснею. Це, напевне, схоже на те, як жінка народжує. Ніколи не забуду відчуття, коли писались наші перші твори. Ми дуже добре відчували один одного в колективі, особливо зі Святославом Костюком, гітаристом. Мінімум протиріч було, допоки він не втратив віру в те, що ми робимо. Святослав захотів рухатись у більш комерційному напрямку. І я з повагою та розумінням сприйняв таке його рішення, сам залишившись на тій же дорозі. Тоді з хеві-металом у нас і повиступати толком не було де.
Вже потім, з Outnumber, в цьому плані було легше, з’являлись клуби, паби, важкий звук гітар просочився в модну музику, тож ми вже трохи більше поїздили.
Всі мої тексти – з пережитого, прочитаного, почутого, побаченого, трохи видуманого, аби створити образ, яскравий і драматичний.
– Чому періодично змінюється склад гурту?
– Склад зберігається незмінним впродовж тривалого часу дуже й дуже рідко. Навіть сольний виконавець, буває, змінює стиль чи жанр. А тут ми маємо справу з групою творчих людей. То й не дивно, що склад її часом переживає деформації.
Колектив залишив бас-гітарист Томаш Кантелюк. Причини, які він озвучує, мені не цікаві і значення ніякого не мають. Важливе лише бажання чи небажання бути в цій «банді». Ми з розумінням ставимось до його рішення, дякуємо за співпрацю і бажаємо успіху у всіх починаннях. Заміну йому знайшли швидко в особі колишнього гітариста НК Романа Деркача. Ми вже встигли в новому складі зіграти концерт у Чернівцях і з нетерпінням рвемося в дорогу до Франківська, де зіграємо шоу в місцевому пабі Biblioteka 12 березня.
– Які плани В Новимного Кудня у новому році?
– Найперше на меті – розродитись первістком-альбомом. Запис матеріалу для нього уже почали. У нього ввійдуть далеко на всі наші пісні, а лише ті, які «зшиті» одним змістом. В результаті має вийти ЕР-реліз, тобто короткометражний альбом. Але запевняю, що то буде дуже міцна і тверда концептуальна робота, така собі каменюка, що трощить лоба. Ну і, звісно, маємо намір побувати зі своєю програмою де тільки можна. Зараз – клубні концерти, а як потепліє, то почнуться фести, де сподіваємось зачепити якомога більше сердець.
Розмовляла Юлія БАСОК,
студентка факультету філології та журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.
Фото з архіву Руслана ГІРЧАКА
Прокоментуйте