Минулої суботи свою чергову весну зустріла Ліна Костенко — поет, який приходить раз на століття і стає совістю нації, її голосом і нескореним духом. І хоч Ліна Василівна рідко «засвічується» на людях, популярнішого поета нині в Україні немає. Одне зі свідчень тому — сторінки в соцмережах, які ведуться начебто від її імені: у них сотні тисяч підписників. Та й книжки її швидко розходяться поміж людей. Шкода тільки, що виходять вони рідко.
Її шанувальники з нетерпінням чекають від улюбленої поетеси нових віршів. Хоча й «старі», напиcані десятиліття тому, звучать так актуально, наче тільки вчора вийшли з-під пера. Ви тільки вслухайтесь: «…Таке суспільство чи таке, А все ж — ті самі оди. Яке глибоке і цупке Коріння несвободи!»; «Все спалили, сплюндрували, Взяли зону в дроти. Оце тобі, Україно, за твої щедроти…»; «Україно, великомученице, зоре моїх нещасть, Один за тебе умре, Другий тебе продасть. Третій і не знає, хто ж його мати»; «Ні честі, ні мови, ні згоди, Cамі лише смутки і пні. Коханий мій рідний народе, ти збудешся врешті, чи ні?!» А це про те, чому вона мовчить:
Прости мені, мій змучений народе,
Що я мовчу. Дозволь мені мовчать!
Бо ж сієш, сієш, а воно не сходе.
І тільки змії кубляться й сичать.
Всі проти всіх, усі ні з ким не згодні.
Злість рухає людьми,
але у бік безодні.
Є і про українську владу, сказане 2011-го: «Хтось із нас божевільний — або ми, або вони». І про таланти: «При майстрах якось легше, Вони — як Атланти. Держать небо на плечах. Тому і є висота». Останні рядки цілком стосуються і самої Ліни Василівни. Вона — і є той Атлант, що тримає небо на плечах. Дарма, що жіночих. Та й небагато чоловіків стоїть поруч із нею, щоб не впало те українське небо.
Тому читаймо Ліну Костенко. Точніших діагнозів собі і нашій владі годі знайти. А за точного діагнозу і хворобу легше лікувати. Було б тільки бажання це робити, а не задавнювати болячки, не перетворювати їх у хронічні.
Думаю, нашій молоді цікаво буде дізнатися, що, попри своє «затворництво», Ліна Василівна двічі приїжджала на Тернопілля: у лютому 1961-го та у вересні 1992 року. Що в Тернополі є людина, яка три дні була поруч з цією видатною жінкою — супроводжувала її під час останнього перебування в нашому краї. Це режисер обласної філармонії Ганна Ніколайчук. Згодом вона гостювала у Ліни Василівни в її київській домівці, і поетеса частувала тернополянку полуницями, кілька годин з нею розмовляла, а відтак проводжала вечірнім містом до станції метро. Таких спогадів і стільки вражень про великого поета більш ні в кого з тернополян, думаю, немає.
Ще один наш земляк, відомий селекціонер ірисів Ігор Хорош теж дуже близько доторкнувся до життя Ліни Костенко. Він вивів п’ять сортів ірисів, присвячених поетесі та її творам: «Ліна Костенко», «Сніг у Флоренції», «Гіацинтове Сонце», «Сад Нетанучих Скульптур», «В Оберегах Беріз» (саме так, усі слова з великих літер, зареєстровані ці сорти). Селекціонер подарував іменні квіти Ліні Василівні — і вони ростуть на її дачі. А ще — в замку Радомисль, яким опікується відомий лікар Ольга Богомолець. Це вона поклала на музику багато віршів Ліни Василівни і сама виконує ці пісні. 31 серпня 2010-го Ігор Хорош гостював у Ліни Костенко, пив каву, зварену поетесою. «То наш скарб український», — каже нині про цю дивовижну жінку селекціонер.
Хто знайомий з поетесою ближче, хто слухав її на літературному вечорі в будинку культури «Ватра» у вересні 1992-го чи знає велику Ліну лише за її книжками — усі в ці холодні березневі дні вітають Ліну Василівну з днем її народження і бажають їй тепла в серці, здоров’я, творчої наснаги і ще довго тримати на висоті українське небо.
Галина САДОВСЬКА
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте