Педагогічна практика — невід’ємний складник фахової майстерності. У цьому ми переконалися під час проходження практики в школі.
Найкращі педагогічні колективи тернопільських шкіл протягом місяця стали нашими сім’ями, учителі-наставники — турботливими й вимогливими батьками, учні — дітьми. Приємно приходити в чужий дім з непорожніми руками. Ми принесли знання з методик викладання своїх предметів, психології, педагогіки і власний життєвий досвід.
Не варто однозначно сприймати славнозвісну фразу: «Забудьте все, що ви вчили в університеті». Насправді без знань не вдасться застосувати теорію на практиці. У цьому ми переконалися, коли репрезентували втілення науки в життя: методи, прийоми, види робіт, соціокультурні лінії — все на справжніх уроках зі справжніми учнями.
Надзвичайно цікавим блоком практики була психолого-педагогічна робота з дітьми. Адже кожен учень — особистість, яку ми повинні розуміти, слухати і чути, підтримувати, коли це треба (такі випадки бували часто). І ніби все й добре, просто, та коли таких індивідуально-неповторних особистостей у класі двадцять вісім, то голова йде обертом. Але це тільки спочатку.
Позакласна робота відкриває неабиякий творчий потенціал як учнів, так і вчителів: усі ми раптом починаємо співати, танцювати, віршувати, готуватися до змагань, малювати плакати, емблеми, листівки тощо.
…Педагогічна практика — етап внутрішнього переродження, оновлення, усвідомлення того, чи варто йти далі, чи правильний вибір ти зробив чотири року тому, чи добрий з тебе буде вчитель, чи подобається тобі працювати з дітьми? Відповісти на всі ці питання, не скуштувавши вчительського хліба, неможливо. Ті з нас, котрі зарікалися не йти до школи, після практики зрозуміли, що все не так страшно, як видається, — все ще страшніше. І водночас так приємно! А щодо страху, то він швидко минає — завжди лячно робити щось уперше.
Оксана МАКОГІН,
студентка четвертого курсу факультету філології та журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте