Тернополянка Ірина Дерех не любить одноманітності та рутини. Мабуть, тому у неї так багато захоплень. Ірина шиє, в’яже гачком і спицями, створює намисто для молодих матусь і цікаві іграшки для малечі. Її рукотвори збирають немало захоплених відгуків, попри те, майстриня наголошує: рукоділля для неї не бізнес, а улюблена справа.
Красиві та витончені речі оточували мою співрозмовницю ще з дитинства. Ірина із захопленням згадує дім прабабусі. У цій затишній оселі її, маленьку дівчинку, вразили плетені тюлі, серветки, килимки, покривала, створені талановитою хазяйкою. Окрім гостин у прабабусі, Іра разом із сестрою Іванкою щораз мали нагоду спостерігати за роботою мами — професійної швачки. Тож не дивно, що для них обох рукоділля змалку було чимось близьким і знайомим.
— Якось у школі вчителька запропонувала мені взяти участь у міській олімпіаді з трудового навчання, — згадує Ірина. — Пропозиція була несподіваною, я навіть не мала достатньо часу, щоби підготуватися. Та попри це, виборола перше місце, а на обласному етапі посіла друге.
Може, вже тоді доля натякала моїй співрозмовниці щодо її покликання. Але Ірина ані здобуткам, ані призу-сертифікату, що давав право на безкоштовне навчання у виші на вчителя трудового навчання, особливого значення не надала. Каже: це тепер найімовірніше скористалася б можливістю розвитку у тому напрямі, а тоді життя чомусь повернуло за іншим сценарієм: дві освіти, економічна та педагогічна, заміжжя, народження донечки…
Саме з початком ери материнства для Ірини стартував новий етап у творчості. Стимули для рукоділля були різноманітними: від можливості зекономити до бажання модно вдягнути малечу. Так, «кусюча» ціна на слінгокуртку, яка дає змогу матусі подорожувати з дитям без громіздких візочків, підштовхнула Ірину до експериментів із шиттям. Тепер залюбки створює такі вставки для курток і іншим мамам, які носять малят у слінгу.
Не менше подруг і знайомих зацікавлюють яскраві плетені капчики, рукавиці, пінетки, шапки Іриного авторства. Хтось натрапляє на фото в соцмережах, нерідко живою «рекламою» маминої майстерності є донечка Віка.
— При створенні дитячого одягу стараюся, аби нитка була простою чи хоча б мала у собі певний відсоток природної сировини. Узагалі речі для малюків втілюю легко, я б сказала, важче мені дається масштабна монотонна робота. Може, тому і не дотримуюся якогось одного напряму в творчості. Тягне до всього потроху, — пояснює Ірина.
Якщо батьки цікавляться одягом Іриного авторства, то дітей більше приваблюють рукотворні іграшки. Тут своєї фантазії майстриня теж не обмежує. На фото з архіву Ірини вони вражають оригінальністю, власним «характером», а ще — доступністю матеріалів. Закохані котик і кішечка. Різнобарвна, ніби веселка, такса. Сплетені на замовлення Віки герої «Ріпки» та «Курочки Рябої» для розігрування лялькових вистав. А найменшим малятам майстриня робить розвивальні килимки та слінгонамисто.
— Це намисто має таку назву, бо забавляє дитину, поки мама несе її у слінгу. Воно розважає малюка, «перемикаючи» його увагу із неньчиного волосся чи сережок, — усміхається рукодільниця. — При виготовленні намиста я зазвичай обплітаю намистини гачком, також на виріб можна почепити дрібні плетені іграшки, підвіски. Знову ж таки використовую натуральну сировину — дерево та бавовняні нитки, тож нічого страшного, якщо дитя, досліджуючи кольори та текстуру, потягне цяцьку до рота.
У реалізації творчих ідей Ірину завжди підтримує сестра Іванна, вона теж стала досвідченою майстринею. Разом вони втілили вже не один цікавий задум. Наприклад, недавно цей яскравий родинний дует долучився до облаштування кав’ярні, а ще сестри-рукодільниці почали шити стильні краватки-метелики.
Фото з архіву майстрині
Прокоментуйте