Ясний зимовий ранок. П’ю свою улюблену каву з молоком і думаю про тебе. Згадую твої очі, усмішку. Сьогодні вихідний, тому я, вільна від набридливої метушні, клопотів і невідкладних справ, кутаюся у спогади про тебе, ніби в теплу шаль.
Кожен з них зігріває мене. Перебираю, ніби найдорожчу колекцію, твої звички. Мов кольорові світлини, гортаю згадки про твої відчайдушні витівки. Як ти додумався святкувати Новий рік у якомусь забутому Богом селі, переконав мене стрибнути з парашутом і я мало не вмерла зі страху, наскільки веселу вечірку-сюрприз ти з друзями організував на мій день народження.
П’ять років нашого життя збігли, як мить. А тоді ти пішов: несподівано, неочікувано, не попрощавшись. Ти залишив мені самотність, біль, сльози і… спогади. Аби я куталася у них, ніби у шаль, і думала, що десь там, на небі ти усміхаєшся, згадуючи мене. І мою безсмертну любов до тебе, що завжди житиме в моєму серці.
МАРГАРИТА
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте