Лежу на дивані та й дивлюся телевізор. Каналів багацько, а цікавих передач – мало. Заполонили телеефір переважно, реклама, безкінечні, одноманітні, а подекуди — беззмістовні серіали, кримінальна хроніка, сімейні драми, конкурси, розважальні шоу і, звичайно ж, політика. Куди ж без неї?
Зберуться в студії політикани і зачинают товчи в «ступі воду». На початку передачі мирно дискутують, компліментами обмінюються, а наприкінці – сваряться, а іноді й чубляться. Словом, суцільний політичний безлад.
Люблю слухати пісню «Дивлюсь я на небо». І захотілося мені після перегляду чергового політичного ток-шоу осучаснити текст відомої пісні:
«Дивлюсь телевізор та й думку гадаю:
Чом я не політик і влади не маю?
Чи розумом, Боже, мене обділив?
Слугою народу чому не зробив?!
Кажуть, жи політика, то єст брудна справа. Але вижу я, жи отої «бруд» має цілющі властивості…
Їдному екс-міністру-розбишаці хвора печінка спокою не давала. Тож вирішив той чоловік повернутися в політику. І невдовзі диво сталося: одужав.
Гайнув на радощах слуга народу на острів Маврикій. Не з якимось там офіційним візитом. Ні — відпочити захотів. Подейкують, нібито подорож тую йому дружина подарувала. Людоньки, я розчулився до сліз. Оце так жінка. Не те, що моя. Недавно дружинонька подарунок мені зробила. Купила на гуманітарці старі, зачовгані черевики. Їх певне, здіймили з якогось старого німця, котрий скінчив своє земне життє в будинку для престарілих. Але мушу мовчати. Бо то єст подарунок.
А чим мене потішить інший канал? О, вкотре показують сюжет про втечу «професора», поціновувача творчості Анни «Ахметової» та «українскава пісатєля Чєхова». Заздалегідь підготувався до втечі диктатор. Вертоліт вже напоготові, а «намази» завантажені контейнерами із вкраденими грошима. А, може, то була всього – на – всього вистава? Хтозна, що було в тих контейнерах… Мене ж їден факт зацікавив. Ось дає драпака злодюга державного масштабу, а система відеоспостереження теє дійство фіксує. Ну ніякої тобі конспірації! Та я, коли хочу вивтікати до сусіда, то заким жінка порається в хаті, крок за кроком, наче кіт, крадуся через подвір’я і зважаю, жиби жоден камінчик не пукнув і щоб хвіртка не скрипнула, пес не загавкав та й не здав мене.
А ось юний мольфар-початківець розклав перед собом мапу та й водить по ній пальцем і повідає, жи тілько йому відомо, де зберігав мільярди долярів «Фйодиріч». І де б ви думали? Виявляється – в підземних печерах. Справжнісінькі «маски- шоу».
Люди, якщо комусь тре терміново когось або щось знайти – закличте мою бабу. Вона без допомоги всіляких мап та замовлянь недавно всі мої заначки виявила і ліквідувала! Мольфари та екстрасенси ней си далеко сховаються.
Про що там наступна передача? Та-а-к. Виступають наші колишні пани президенти. Першим зачинає давати поради ідеолог, пропагандист та агітатор часів Щербицького, автор відомого каламбуру «маємо те, шо маємо». Не відстає від свого колеги «ракєтчік, а нє палітік», що намагався впродовж десяти років свого президенства покінчити із безвладдям і навести в країні лад. Не судилося. Певне, часу не вистачило.
Не залишився осторонь зі своїми настановами «любий друг» і «пасічник», чиї руки нічого не «крали», коханий чоловік щирої українки, ініціаторки будівництва віртуальної лікарні майбутнього.
Знають премудрі екс-гаранти, як державу розбудовувати. А де ж ви, панове, були раніше?
Дивлюся далі. Їден високопосадовець вкотре закликав нарід набратися терпіння. Бо в нас зараз тимчасові труднощі. Гм, уранці мій колега Микола заходив. Був дуже засмучений. Повідав, жи вчора в него були тимчасові труднощі інтимного характеру. І за це він отримав від дружини добрячого ляпаса ще й без сніданку залишився. В такий спосіб його жінка скарала. А хто скарає наших можновладців за невиконані обіцянки та «тимчасові труднощі»?
Сподобалась мені передача про боротьбу з корупцією. У кабінеті пихатого корупціонера кремезні вояки влаштували обшук. Знайшли купу грошей. За лічені секунди знайшли! Певне, знали де шукати. Заарештували того чиновника, доправили куди тре, тамки слідчі абияк затриманого допитали, «нагородили» електронним браслетом, жиби кудись не вивтікав і… відпустили під заставу. А за кілька днів, корупціонер з отим «електронним засобом контролю» дременув за кордон. Я все зрозумів. За допомогою того браслету можна переміщуватися у просторі! Шановні виробники браслетів, благаю: надішліть мені їден. Я його своїй тещі подарую. Вона в мене вже цілий місяць гостює. І своїми щоденними вказівками та зауваженнями скоро мене доконає. Може, той браслет допоможе її переміститися нарешті додому?
Все. Досить. Про політику більше ні слова. Дивитимусь серіал. Знайшов якийсь. Сюжет вражаючий: файна дівиця товаришувала з колишнім однокласником, кохала сусіда бізнесмена, спала з чоловіком подруги, а завагітніла від маминого коханця. І нема на те ради.
Знов беру пульт. Шукаю інший канал. Нарешті, моя душа відпочине — передача «Фольк-мюзік» розпочалася. Красиві жіночки у яскравих вишиванках пісню «Несе Галя воду» співають.
А мені знову, хай йому грець, захотілось стару пісню на новий лад заспівати:
Несе Галя воду,
Гірко плаче бідна.
Оподаткували
Коромисло й відра.
А ще закортіло мені троха пофантазувати. Уявив я собі таке: дівчина Галя – то буцім наша країна, а Іванко – то Європа.
От несе Галя-Україна важкі відра з водою, а за нею Іванко-Європа крадеться. І подивитися на дівчину хоче (бо ж файна), і води напитися має бажання, а допомогти нести оті важкі відра – не поспішає. Але я не про політику. Хоча…
Валерій ОВЧІНКІН
смт Підволочиськ
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте