Не в одного з нас виникає питання, хто ми є на своїй землі. А, може, ми, українці, спустилися з космосу і чогось від когось вимагаємо? Ні! Ми — сини і дочки України. Тут жили наші предки, і це місце для нас святе. Та земля, на якій живемо, найдорожча. Це наше коріння, це джерело духу, яке дає наснагу душі і серцю. І ніхто не має права виривати із серця любов до матінки України. Блаженний вічно той народ, що захищає свого Пророка, йде з ним до зоряних висот через муки й терпіння.
Нині все вирішується без народу. Змішали праведне із грішним. Хилять нас, як вітер гілку, в колишнє ярмо. Напевно, не розуміють, що нація — це народ, це спільність території, культурного розвитку, мови, побуту, традицій, звичаїв, матеріального та духовного життя.
Наш народ ні на кого не нападав, не грабував, а завжди захищався. Кого тільки не було на нашій землі! І всі залишали біль по собі. Стає сумно, як ми в своїй хаті, в своїй державі не знаємо, хто ми. Живемо тепер на землі, просякнутій злом, жорстокістю, розпустою. Молоде покоління розтлівають ще й куріння, наркоманія. По суті, іде самознищення людей!
Давньогрецький філософ і мислитель Сократ шукав істину й казав, що світ — то витвір Божества всемогутнього та всюдисущого, котре переймається власним творінням. Він наголошував, що, окрім матеріального видимого світу, є ще світ невидимий, котрий дуже важливий для людини. А перед смертю зазначав, що душа безсмертна і що вона йде на відповідь до Божества.
Медицина лікує тіло, але хвороби має і душа. Саме з неї слід лікувати хворобу, а лікування душі починається з каяття. Необхідно перемогти зло, щоб була між людьми порядність, чистота, правда і християнська любов. А ми свідомо впускаємо у свої душі через злі вчинки дух зла. Людство опинилося перед загрозою. І ця загроза — розпад духу — найстрашніша втрата.
Багато років тому на Близькому Сході правив цар Ога. Він жив, як вважав за потрібне, і не визнавав Бога. Коли ж Бог вирішив його знищити, то не допомогло царю ні все його багатство, ні сильне військо. Цар усе міряв людськими мірками. І нині є люди, які думають і чинять так само. Для них немає Господніх заповідей, вони живуть за своїми забаганками. І не думають про те, що йдуть до загибелі.
А народ живе мрією і надією на краще життя та на Божу милість. Тож просімо: «Всемогутній, безсмертний Боже, Отче Господа нашого Ісуса Христа! Зігрій і просвіти наші душі й серця, веди наш народ правильною дорогою, благослови нас і подай нам братню єдність у всіх наших зусиллях для кращої долі, для Вітчизни й народу».
Я. ДУТКА
с. Озерянка Зборівського району
P.S. Мені вже 87 років, у минулому — вчитель. Люблю читати вашу газету, і вже більше як тридцять моїх дописів на різні теми друкувались у ній.
ВІД РЕДАКЦІЇ. Дякуємо, Ярославе Михайловичу, за співпрацю, за те, що продовжуєте сіяти «розумне, добре, вічне».
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте