Про Богдана Лепкого як художника до недавнього часу ми знали небагато. Але завдяки книжці «Образотворча спадщина Богдана Лепкого. Каталог музейної збірки», яку впорядкувала мистецтвознавець Наталія Собкович на основі музейної збірки меморіального музею Богдана Лепкого в Бережанах, маємо нагоду заповнити лакуни.
Цими днями видання представили в обласному художньому музеї. Мовлячи вступне слово, директор установи Ігор Дуда відзначив:
— Моє покоління не знало Богдана Лепкого. Йому не могли пробачити правди «Мазепи». Хоча, наприклад, його пісню «Чуєш, брате мій» співали як народну ще за радянських часів. Згодом його ім’я повернулося та зайняло почесне місце в нашій культурі. Він відомий як поет, прозаїк, літературознавець, перекладач, громадсько-культурний діяч. Усе його життя було пов’язане з образотворчим мистецтвом, його картини свідчать про неабиякий художній хист.
Про малярську спадщину митця розповіли автори книжки — старший науковий співробітник музею Богдана Лепкого в Бережанах Наталія Стрілець у частині укладення життєпису письменника й статті «Про музей та його меценатів» та Наталія Собкович, мистецтвознавець із Тернополя в частині систематизації каталогу музейної збірки, підготовки аналітичної статті, упорядкування.
Над книжкою «Образотворча спадщина Богдана Лепкого» працював увесь колектив установи. Ідею створення каталогу довго виношувала перша директорка музею, нині провідна зберігачка фондів Надія Дирда. Над виданням працювали у 2014—2015 роках.
— У колекції музею зберігається 81 робота митця, створена в 1885–1937 роках. Цю збірку передав племінник Богдана Лепкого — доктор Роман Смик з Америки. Від часу оформлення експозиції в 1995 році ці твори залишалися поза увагою дослідників-мистецтвознавців, — розповіла Наталія Стрілець.
До видання увійшли систематизований життєпис Богдана Лепкого, нарис «Про музей та його меценатів», стаття і репродукції 81 твору образотворчої спадщини митця та багато іншого.
Малював Богдан Лепкий з малих літ. Його перші поетичні твори та малюнки з’являлися паралельно. Після навчання в Бережанській гімназії вступив до Віденської Академії мистецтв. Через три місяці перейшов на філософський факультет Віденського університету, де вивчав мовознавство та історію літератури.
— І хоча через життєві обставини професійним художником Богдан Лепкий не став, інтерес до нього зберіг упродовж життя. Він виступав як мистецький критик у періодиці та дав багатьом малярам дорогу у світ, пишучи перші відгуки про їхні виставки. Богдан Лепкий співпрацював із багатьма митцями, — продовжила Наталія Стрілець.
Саме тому в каталозі вміщено, крім творів нашого земляка, шість робіт інших авторів та одну невідомого художника. Відібрали їх для книжки тому, що вони були в руках Богдана Лепкого, прикрашали його помешкання. До речі, письменник Остап Луцький згадував, що хата нашого краянина нагадувала мистецьку галерею — так багато було в ній картин.
Варто сказати й про дружбу Богдана Лепкого з митцями. Так, відомо про його теплі стосунки з Осипом Куриласом, якому письменник присвятив поезію. У Відні заприятелював з художником Миколою Івасюком, продовжував малювати під його опікою, з ним приїжджав на літні канікули до Жукова. Цікаво, що тривалий час науковці не знали, в яких роках відбувалися ці малярських вакації, а під час роботи над каталогом на портреті Миколи Івасюка знайшли авторську сигнатуру письменника на позначення року створення картини.
Портрети Богдана Лепкого — окрема цікава тема.
— Основну частину збірки складають роботи портретного жанру, які здебільшого створені за фотографіями. Окремі рисунки, виконані з натури, та майстерні творчі копії засвідчують природні здібності письменника до малювання. Вдала композиція робіт, дотримання законів перспективи, володіння технічними засобами в рисунку і малярстві базуються не тільки на знаннях та навиках, отриманих Богданом Лепким на приватних уроках ще в гімназійний період, але й на внутрішніх відчуттях і розумінні гармонії та краси, що притаманні його винятковій творчій душі, — підкреслила Наталія Собкович.
Портрети красномовно розповідають про багатьох рідних йому людей. Наприклад, портрети батька. Отець Сильвестр був великим авторитетом і першим вчителем сина. Він був не лише суворим критиком його перших літературних спроб, а й прикладом до наслідування у громадсько-культурній діяльності. Прикметно, що він підтримував Богдана у прагненні стати художником. Уже після смерті батька письменник присвятив йому цикл із трьох сонетів.
Портрети матері Домни Лепкої виконані в класичній манері, передають не тільки її риси, що мовлять про неабияку вроду, а й тепле ставлення до неї. Саме вона займалася першою домашньою освітою дітей, прищеплювала їм любов до прекрасного.
У збірці музею також є портрети дружини Богдана Лепкого, музи Олександри, або, як кликали її в домашньому колі, – Лєнди. «Молода, небуденної вроди дівчина, наділена від природи феноменальною пам’яттю, дотепом, даром помічування, жива і вражлива, як мімоза, посвятилася всеціло для мене, забуваючи про своє власне «я»… Без неї не був би я тим, чим є», — писав поет про дружину.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте