Трапилася ця історія ще в радянські часи. Двоє друзів дитинства, вперше побачившись після 20-річної розлуки, пішли в кафе відзначити довгождану зустріч. Там до них причепилася офіціантка з вимогою придбати лотереї. Аби настирлива дівчина залишила їх у спокої, товариші купили один квиток на двох.
— На більше не маємо грошей, — сказав Олег, ховаючи квиток до нагрудної кишені піджака.
— А як машину будемо ділити? — пожартував Сергій і тут же, виймаючи ручку й записник, додав цілком серйозно: — Усе може бути. Продиктуй і мені, про всяк випадок, номер.
Того ж дня по обіді Сергій посадив товариша на поїзд до Москви, а сам поїхав додому. А вже за кілька днів почувався на вершині щастя, бо той лотерейний квиток виявився і справді щасливим — товариші виграли автомобіль. Сергій і вірив, і не вірив. Кілька разів звіряв номер і чекав дзвінка від Олега. Та той уперто мовчав. Як зателефонувати товаришу, Сергій не знав, а його поштову адресу мав, бо ж листувалися. Надіслав телеграму. У відповідь — мовчання. Надіслав другу — нічого. Тож урешті-решт зібрався й поїхав до Москви.
Двері Сергієві відчинила дружина Олега. Спершу не впізнав її — так змарніла, осунулася… Бачилися ж востаннє ще на весіллі. Потім усе ніколи було. То діти малі, то будова, то один зайнятий, то другий…
— Горе в нас, Сергійку, — кинулася чоловіковому товаришові на груди Людмила. — Поховали ми Олежика. Через тиждень два місяці буде, як поховали… В аварії загинув.
Сергій не міг оговтатися від страшної звістки. А Люда все говорила, говорила, згадувала, в деталях розповідала про страшну автокатастрофу, що забрала життя її чоловіка та ще двох людей. Сказала, що дуже важко переживає втрату. Сама ж зосталася, бо діток їм Бог не дав. Відразу після похорону поїхала до своїх батьків — не могла бути в квартирі, де все нагадує про чоловіка… Тоді Сергій зрозумів, чому не отримував відповіді на свої телеграми.
— А в тебе як справи? — поцікавилася задля годиться. — Що привело тебе до нас?
Вислухавши його історію, Люда відразу почала шукати квиток. Залучила до пошуків і Сергія. Раптом він згадав, що Олег поклав лотерею в нагрудну кишеню піджака. А був тоді в чорному костюмі.
— Я ж поховала його в ньому, — видихнула Люда, в розпачі опустившись на стілець. — Він був новесенький, Олег тільки раз одягав його, коли приїжджав до вас…
Але здаватися вони й не думали. Відразу пішли на цвинтар, прихопивши із собою кругленьку суму для гробаря. Розповіли йому, що до чого, проте він навідріз відмовився розкопувати могилу. Того ж дня до вечора Люда знайшла сторонніх хлопців, котрі за могорич посеред ночі «потурбували» покійника. І дружина аж знепритомніла, коли побачила, що він… без костюма. І без обручки.
Такого повороту подій ніхто не очікував. Люді із Сергієм уже було однаково, що про них подумають — вони негайно побігли за міліціонерами.
Підозра впала на гробаря. Зізнався, що то він роздягав мерців, знімав з них прикраси й віддавав усе в комісійні магазини. В одному з них Люда в присутності свідків упізнала костюм свого покійного чоловіка, а його товариш витягнув з нагрудної кишені складений навпіл щасливий лотерейний квиток.
Від’їжджаючи додому, вже на пероні Сергій вклав його в простягнену для прощання Людину руку.
— Це твоя машина, — сказав. — Хай буде тобі пам’ять про Олега і про нашу з ним дружбу. Тримайся і знай, що ти не сама. Я і моя сім’я завжди тебе підтримаємо й допоможемо…
…А сторож сів у в’язницю надовго. Бо нажився не на одному покійникові. За виручені від продажу одягу й коштовностей гроші він купив квартири й машини обом дітям, та ще й на ощадні книжки всім домашнім поклав чималі суми. Хто знав цю родину, дивувався, звідки такі гроші. І про спадщину з Америки чутки ходили, і про випадково знайдений у старому склепі скарб. Але ніхто й припустити не міг, звідки насправді брав гроші гробар.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте