Коли можеш бачити світ кольоровим , то твоє життя наповнене радістю. Проте не всі мають можливість сприймати та насолоджуватись цим. Для одних навчання стає процесом вдосконалення, для інших – боротьбою за існування.
Чому так мало людей звертають увагу на проблему освіти незрячих людей? Про це спілкуємося з виконавчим директором Львівського обласного осередку ГО «Українська спілка інвалідів – УСІ» та ініціатором акції «Начитай книгу для незрячої дитини» Оксаною Потимко.
– Як виникла ідея створення даної акції?
– Справа в тому, що після втрати зору ще під час навчання в університеті я сама зіштовхнулася з проблемою відсутності підручників. Причому не тільки для студентів зі серйозними вадами зору. Нині ці люди мають ускладнений доступ до прочитання творів сучасних авторів, адже до сліпої людини такі книги доходять аж за 5-10 років. Ще навесні 2014 року я розпочала міжнародний проект зі шведами, який стосувався створення першої в Україні daisy-бібліотеки. Нашим завданням було зробити книги лише українською мовою у цифровому форматі. Коли визбирали весь фонд україномовної літератури, то виявилося, що таких книг налічується десь 700 – 800. В той час, коли на українському вільному ринку цифрової літератури уже російською мовою було далеко за 20 тисяч. Ця ситуація настільки вразила, що підштовхнула щось робити. Але будь-яка ідея в мене не народжується з порожнього місця, кожна має під собою потужну мотивацію.
– Відомо, що акція була організована для дівчинки з Тернополя. Розкажіть, будь ласка, про неї.
– Марічка Галайда, учениця 4 класу, є повністю незрячою з народження, навчається у звичайній школі на індивідуальній формі. Нині ву навчальних закладах немає відповідної літератури для таких дітей. Для покращення її навчання на запит вчителів ми вирішили подарувати спеціальний дороговартісний дейзі-прилад за умови, якщо буде озвучено не менше 30 книг. Взагалі, для нас ця дитина є стимулом для того, щоб усі небайдужі люди долучалися до такої справи. Адже для незрячих людей книга – це манна небесна.
– Які труднощі виникли під час процесу?
– Складнощі, мабуть, були лише в тому, що нас мало, а людей взялося до начитування багато. Адже до проекту долучилися не лише з Тернополя, Львова, але й з Дніпропетровська, Херсона, Закарпаття, Черкас та інших міст України. Для трьох людей, які працюють над книгами, це чимале часове навантаження. Адже після озвучення книг потрібно прослуховувати їх в режимі реального часу, при потребі підкоригувати, далі конвертувати аудіо книгу у формат DAISY і надати їй зручного для користування вигляду. Хоча найбільша проблема – це надзвичайно низька чисельність україномовної цифрової літератури, на яку спромоглась держава за 25 років незалежності.
– Що потрібно для того аби стати учасником акції?
– Спершу слід зазирнути на нашу веб-сторінку www.openlife.lviv.ua та подивитися на список вже озвучених аудіокниг. Якщо книги, яку ви обрали для начитування, у списку немає, то можете вільно над нею працювати. До слова, можна начитувати також у домашніх умовах. Для цього необхідно мати комп’ютер, мікрофон-кліпсу та будь-яку програму для запису з мікрофона. Найголовніше – дотримуватися максимальної тишини під час вашого запису. Спеціально для новачків перед начитуванням ми проводимо пробне тестування озвученого матеріалу, як правило, кількох перших сторінок. Це дозволяє покращити роботу й одразу надати волонтерам певні поради. Якщо зауважень до начитування немає, то продовжуєте працювати і далі, а готовий озвучений матеріал відправляєте нам для обробки електронною поштою. Якщо у процесі виникатимуть якісь запитання, то для детальнішої консультації можна зателефонувати. Номер – (032) 258-27-77.
– Скільки вже озвучено книг? І яких саме?
– Якщо говорити про тернополян, то десь близько 20 книг. Серед них порівно навчальної та художньої літератури. Але найбільша потреба виникає в навчальній літературі. Окрім цього, озвучених тернополянами матеріалах є багато краєзнавчої літератури. Звісно, ці книги будуть використовуватися не лише для Марічки, а й для тих дітей, що також цього потребують. Упродовж 2014 – 2015 років ми озвучили близько 400 книг, серед яких – навчальні посібники для шкіл та вишів, наукові праці.
– Проблема освіти незрячих людей серйозна. Які шляхи її вирішення?
– Я займаюсь цим питанням уже шостий чи сьомий рік. Один із пріоритетних кроків: кожен вищий навчальний заклад повинен у себе створити фонд адаптованих підручників для сліпих студентів. Тобто озвучити книги, якщо йдеться про університет, на тих факультетах, де можуть вчитися незрячі люди.
Якщо говорити про інклюзивну освіту, то навчання незрячих школярів потребує комплексного підходу. Це і облаштування робочого місця дитини спеціальним технічним обладнанням, і виготовлення рельєфно-крапкових та озвучених підручників, і адаптація методик викладання. Я вивчила міжнародний досвід і застосувавши його до українських реалій, напрацювала вітчизняну модель інклюзивної освіти сліпих школярів. Ця модель життєздатна й успішно працює вже у кількох областях України. Проте вона дуже важко переборює спротив профільних державних структур, як будь-яка іновація. Тісно спілкуючись зі шведами, можу сказати, що коли в них зароджувалась інклюзивна освіта, то виникла аналогічна проблема. Держава відмежовувалась від проблем незрячих школярів, але цим питанням займалися батьки та громадські організації. Зараз Україна переживає аналогічну ситуацію. Переконана, що цим мають займатися відповідні міністерства та управління. Наразі тільки громадський рух є тією силою, що здатна щось змінити в державі.
Спілкувалася Тетяна СКИБА,
студентка ІІ курсу факультету філології та журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте