Cлово співпадати не тільки часто звучить в усних стилях, на нього натрапляємо й у письмових текстах. Однак в українській літературній мові таке утворення вважається порушенням норми. Це калька з російського — совпадать.
Йому в українській мові відповідає дієслово збігатися. Воно має такі відтінки значень: «відбуватися одночасно» — збігаються такти, збігається з ювілеєм, події збіглися; «бути однаковим» — збігаються думки, погляди тощо. Наприклад, «Яків ловив себе на тому, що його думки про економію збігалися з думками старшого брата» (М. Стельмах); «Щодо цього погляди Антоновича цілком збігалися з поглядами комбата» (О. Гончар). А також «мати той самий напрям, місцезнаходження» — кордони збігаються, напрямки збігаються. Для називання цього поняття використовують також близькі за значенням прикметники однакові, тотожні.
Окрім того, синонімічним у певних значеннях, як зазначає мовознавець Б. Антоненко-Давидович, є дієслово зійтися, наприклад: «От бачиш, се випадок нещасливий, — він мовив навмання, не знав, що зійдеться з правдою» (Леся Українка).
До слів-покручів належить і «співпадіння», що його теж нерідко можна почути з телеекранів та радіоефіру. Натомість правильним тут було б слово «збіг».
В українській літературній мові дієслово співставляти — невдала калька з російського сопоставлять. Як зазначають у своїх працях Олександр Пономарів та Іван Вихованець, словотворча модель української мови зберігає префікс «спів-» переважно у словах, які означають назви осіб, що спільно з кимось роблять якусь справу. Тобто форми співавтор, співробітник, співучасник – літературно унормовані і виправдані. Отже, не співпадати, а збігатися; не співставляти факти, а зіставляти, порівнювати.
Вікторія ОСІПОВА,
літературний редактор «ВЖ плюс».
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте