Коли в дитини увага в дефіциті, а енергійність у надлишку, — ведіть її до психотерапевта.
Під кабінетом дитячого психотерапевта я зустріла батька, котрий привів сина на прийом. Чоловік помітно нервував, не міг всидіти на одному місці. Потім, немов торнадо, з кабінету вибіг малий хлопчина — і батько з криками побіг за ним. Уже під час розмови з лікарем з’ясувалося, що в хлопчика — синдром гіперактивності.
— Гіперактивну дитину часто плутають з активною. Наприклад, про «незручну» дитину для батьків чи вчителів кажуть, що вона гіперактивна. Насправді ж гіперактивність — складна хвороба, що часом може призвести й до інвалідності, — розповідає дитячий психіатр і психотерапевт із Тернополя Ірина Борисівна Срібна. — Гіперактивна дитина відрізняється від активної тим, що не вміє концентрувати увагу, імпульсивна, в її мозку немає речовини, що вмикає так звані «гальма», така дитина дуже неспокійна у всьому і скрізь. Вона багато та швидко розмовляє, ставить запитання, але не чекає відповідей на них, бо тієї ж миті може зацікавитися чимось іншим. Одне слово, гіперактивна дитина мені розносить кабінет за три хвилини, може залізти будь-де: і в шафу, і під стіл.
Багато українських фахівців відзначають щорічне збільшення кількості дітей з таким психічним розладом. За останні п’ять років їх побільшало на 20 відсотків. Щодо цієї хвороби хлопчики втричі вразливіші за дівчаток. Всесвітня асоціація дитячої і підліткової психіатрії визнала синдром дефіциту уваги і гіперактивності проблемою номер один у галузі охорони здоров’я дітей та підлітків. Синдром гіперактивності, за даними Міністерства охорони здоров’я України, притаманний сьогодні від 50 до 150 тисячам дітей дошкільного віку.
Ірина Борисівна розповідає, що гіперактивні діти активні завжди і за будь-яких обставин. Але пік хвороби збігається з віковою кризою (3—6 років), коли зазвичай дитину віддають до дитсадка або до школи. Захворювання стає найбільш помітним тоді, коли хлопчик чи дівчинка не може дотримуватися узвичаєних суспільством рамок, норм дисципліни. Ще дитина не вміє гратися — все починає, але нічого не закінчує. Якщо їй під час гри з іншими дітками сподобається якась іграшка, першим поштовхом у неї буде відібрати її, а не попросити погратися.
— У нас бувають періоди затишшя, але переважно стосунки дуже напружені, — ділиться мама 10-річного гіперактивного хлопчика Марія Гегель. — Іноді мені здається, що я йому зовсім байдужа. Вимагаю, щоби він поводився згідно зі своїм віком — і наштовхуюсь на агресію. Останнім часом син почав на кожне моє прохання відповідати різко й грубо. Мені страшно. Люди кажуть, що він невихований. Учителі — що занадто активний і вчитися з іншими дітьми йому складно. Я всю душу вкладаю в нього, сама виховую і не можу нічого змінити.
— Пам’ятайте, що активну дитину можуть зацікавити і пасивні заняття, наприклад, складання мозаїки чи конструктора, а гіперактивна дитина не може утримувати на чомусь увагу більше ніж 5—10 хвилин, — пояснює психолог тернополянка Світлана Вікторівна Ковальова. — В активних дітей рідко бувають проблеми зі сном. Гіперактивні завжди сплять неспокійно, їх важко вкласти, вони часто прокидаються та плачуть. Гіперактивна дитина нетерпляча й метушлива, імпульсивна та агресивна. Ці симптоми, а також надмірне нервове збудження, недостатній контроль над рухами та емоціями, погана координація рухів, швидка втома визначають синдром гіперактивності.
На думку експертів, гіперактивність може бути обумовлена різними факторами, серед яких — пологові травми, небажання батьків мати дитину, психосоціальні проблеми і навіть генетика. Як у випадку, про який я розповіла на початку матеріалу. Батько маленького пацієнта в дитинстві теж був «некерованим».
У підлітковому віці більшість симптомів хвороби зникає, адже підлітки вже можуть краще контролювати себе. А ось батькам надміру енергійних малюків важливо якнайшвидше з’ясувати, активна чи гіперактивна їхня дитина. Своєчасність фахового втручання — запорука успіху.
Олена КОВАЛЬОВА,
студентка факультету філології та журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте