Майже в кожному селі є будинки, які стоять пусткою… Люди залишають свої домівки і виїжджають чи то в місто, чи за кордон. Старенькі помирають, малят народжуються одиниці.
Великі села рідіють, а малі подекуди вмирають, мов люди. І таких «мертвих» сіл в Україні — безліч. На Тернопільщині налічують їх понад два десятки, ще сотні доживають свого віку.
Невеличке село Вимислівка — за дванадцять кілометрів від Козової. Розташоване воно на перехресті доріг між селами Вибудів і Будилів. Через населений пункт проходить головна дорога, яка з’єднує два районних центри — Козову і Зборів. Тож із Тернополя дістатися сюди неважко. Ми їхали прямим автобусом, а на квитку так і написано: «Тернопіль—Вимислівка». Хоча водій, глянувши на квиток, засміявся: «Це вам у касі просто так написали».
Вимислівка — давнє село. Воно засноване ще на початку ХІХ століття. Та на чисельність населення історія не впливає: нині, за даними сільради, тут мешкає 181 житель. Загалом — 71 обійстя, у більшості яких живуть лише пенсіонери, а неповних три десятки взагалі без господарів.
Складна ситуація з місцевими будинком культури, бібліотекою, школою. З початком навчального року Вимислівську початкову школу закрили, бо відвідувало її лише двоє дітей. Тепер місцевих школярів возять у сусіднє Олесине. Там отримують освіту сім десятків учнів із чотирьох сіл. Із Вимислівки тут 13.
У центрі села стоїть греко-католицька церква Св. Володимира Великого. Одразу біля неї насипано могилу та споруджено пам’ятник полеглим за волю України. Його закопали в землю ще в 1943 році (і не дивно — на ньому було висічено тризуб та постаті січових стрільців), а з незалежністю України віднайшли це місце й відновили монумент.
Старожили ще досі пам’ятають і охоче переповідають славну історію свого села. Текля Павлівна Пукало, якій уже за вісімдесят, щедро пригощає нас чаєм із малини та пиріжками і показує свій «Ще не завершений чорновик…» з історією рідної Вимислівки. Ми розгортаємо і, не поспішаючи, знайомимося з рубриками. «Наші старожили пам’ятають», «Як нам «гарно» жилося у Радянському Союзі», «Довго закута, але не зборена більшовиками», «Скликав церковний дзвін» — так на вже пожовклих аркушах «чорновика» акуратним почерком записана кожна сторінка із життя Вимислівки.
— Колись, у важкі часи, громада села робила все, щоб українські звичаї і традиції не зникали, — розповідає нам Текля Павлівна. — Попри усі заборони тодішньої польської влади, ми збирали зерно, продавали й за виручені кошти купували хату для читальні. Там не лише книжки читали, а й спектаклі ставили, запрошували молодь із навколишніх сіл. А коли читальні ще не було, молоді збиралися по людських хатах і навіть у стодолах, робили чайні вечори, забави, але що найголовніше — без жодного алкоголю. А нині?..
Місцева вчителька Ганна Василівна Рибій розповідає: «Ще як була школа, я намагалася якось згуртовувати дітей. Ми готували концерти до дня народження Тараса Шевченка, Лесі Українки. А нині в селі ніякого культурного життя немає. Є лиш одна церква, яка збирає малих і великих. Усе вже не так, як було колись. Згадую своє дитинство, шкільні роки, коли ми біля церкви виводили гаївки, гралися. Вдома залишитися було просто неможливо! А от уже кілька років нічогісінько не відбувається. Люди помолилися, вийшли з церкви, і ніхто гаївок не співає…»
Чому ж занепадає українське село? Економісти кажуть, що не лише в грошах річ. Біда в тім, що світ відгороджується від села, і воно, приречене на самотність, поступово вмирає. Ще гірше, коли дістатися до нього неможливо. (У ЄС для розв’язання цієї проблеми діють спеціальні програми підтримки, конкурси, гранти. А в нас?) Та про Вимислівку цього не скажеш — центральна дорога поруч. Інша річ, що дістатися в село важко, оскільки автобус сюди їде лише двічі на день.
Багато значать для села школа, ФАП, будинок культури, бібліотека. Заробітку в малих селах немає, одна надія на державну роботу і землю. Та нині село «реформують», і люди залишаються без грошей, лиш із землею, часто порослою бур’янами. Не дивно, що молодь утікає світ за очі — в міста рідної країни або ж чужої.
…Ми поверталися з мандрівки Вимислівкою, аж натрапили на маленьке сільське свято — хрещення новонародженого. Така подія у Вимислівці трапляється нечасто, тож це стало для нас хорошим знаком. Хай це село, як і десятки та сотні інших у нашому краї, не залишить свою минувшину на сторінках історичних книжок, а передаватиме її з покоління в покоління мешканцям.
Соломія БУРДАШ, Наталя КОЛОДІЙ,
студентки факультету філології та журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.
Фото авторок
Прокоментуйте