Уже стало традицією щороку на 8-9 травня сходитися у кулачних боях ветеранам чи то Червоної армії, чи УПА, а також прихильникам обох сторін. Ну і, звісно, політиканам теж кортить набрати балів до іміджу своєї партії чи руху, покричати кілька відомих гасел, одягнути вишиванки чи приклеїти на піджак георгіївську стрічку і назвати себе нащадками (хай і ганебними) «великих батьків».
Поліція після останніх травневих вихідних звітує, де і скільки затримала в сутичках, кому що «шиють» і за що. Але чого нині варта така війна? Розім’яти кулаки? Випустити «пару»? Похизуватися «достойністю»? Колись українці воювали за Україну (радянську і незалежну) по різних боках барикад. А нині їхні нащадки продовжують обливати один одного брудом, перетворюючи пам’ять про війну у нову війну. Краще би вже садили картоплю. Принаймні, це було б мирно.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте