Написати ці рядки мене спонукав заголовок недавньої публікації в одній з районних газет — «Сорочка, вишита бабусею». Прочитавши це, я уявив бабцю, яку всиляють у вушко голки, відтак старенькою, а не ниткою вишивають сорочку. Що ж після цього залишиться від бідолашної? Чи виживе бабуся?
А якщо серйозно, то вплив російської мови на багатьох українців, зокрема, як не прикро, на журналістів, нагадує довготривалу епідемію інфекційної хвороби. І одна з «бацил», що розносять русифікацію, — пасивна форма. Вона аж ніяк не притаманна українській мові, яка від часу виникнення — активна, і це одна з її корінних відмінностей від російської. Це закріплено й у побуті, в нашому повсякденному вжитку. Ми ж ніколи не скажемо «Мною скопано грядку» чи «Мамою помито посуд», «Татом пофарбовано машину» (ото була б картина, якби людей використовували замість лопати, мийних засобів чи фарби!), а кожен мовить: «Я скопав грядку», «Мама помила посуд», «Тато пофарбував машину».
І якщо напис російською, котрий ще інколи трапляється в автобусах, — «Двери открываються водителем» перекласти українською «Двері відчиняються водієм», то це означатиме, що якась зла сила має бити шофером об двері, аби відчинити їх.
Особливо зловживають пасивною формою науковці, в текстах яких уже, по суті й на превеликий жаль, унормовані конструкції на кшталт «нами встановлено», «мною досліджено». Коли звертаєш на це увагу автора, то у відповідь чуєш: «Так в інших дисертаціях» або «Цього вимагає керівник». Що ж, спишемо таке «мавпування» на те, що далеко не всі закінчували філологічний чи журналістський факультет. А от працівникам засобів масової інформації, враховуючи їхній вплив на широку аудиторію, зокрема на формування мовної культури, варто все-таки ретельніше виважувати слово — сказане й написане. Щоб не доводилося чути в передачах і бачити на газетних шпальтах мовні покручі «механізатором зорано», «комбайнером обмолочено», «робітником виготовлено». Людей шкода…
Богдан МЕЛЬНИЧУК
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте