Ми знаємо Івана Франка як вченого з широким спектром наукових інтересів. Тому не дивно, що серед його зацікавлень була й екзегетика — цебто тлумачення біблійних текстів, старозавітних і новозавітних символічних оповідей, змісту «важких місць» Святого Письма.
Небагато людей і нині знайомі з його працею «Біблійне оповіданнє про сотвореннє сьвіта в сьвітлї науки», а в часи Івана Франка її примірники навіть знищували через революційність. Вперше «Біблійне оповіданнє…» видали в 1905 році, потім кілька разів перевидавали, доповнивши переднім словом професора д-ра О. Сушка. Через революційність (як на той час) викладених у ній ідей щоразу то були дуже скупі тиражі — вдалося видати лише п’ятсот чи декілька сотень примірників. Як зауважував О. Сушко, Іван Франко ставив за мету «написати популярну студію про початки і джерела біблійного оповідання про сотвореннє світа, напечатати її в тисячах примірників і розкинути між народ… щоб визволились з важкого ярма вікових пересудів, темноти і визиску». Проте духовенство, щоб уникнути непотрібних догматикам дискусій, викупило й знищило майже весь наклад праці Каменяра.
На початку твору Іван Франко застерігав, що «не виссав собі тут анічогісінько з пальця. Я подаю здобутки новітньої науки, лише маленький вибір із багатого скарбу тих здобутків». У передмові Ол. Сушко згадує, як Каменяр казав: «Ширіть скрізь і все Правду. Бо хоча Правда зараз усім гірка, та все-таки згодом вона скрізь бере верх».
Якою ж була правда письменника-науковця? Фанатизм часто є причиною чи наслідком масового соціального та релігійного невігластва. Текст та його складові віряни часто вважають священною таємницею, яку, зрештою, свято оберігають богослови. Франко, спираючись на передові дослідження того часу, відшуковував у Біблії слід першоджерел. «Пильне, терпеливе й симпатичне студіованнє не-христіянських релїгій, якому десятки талановитих учених посьвятили усе своє житє, виявило на денне сьвітло безлїч чудових подібностий й понять, які досї уважали люди виключно біблїйними, а які не лише що не є зівсїм біблїйного походження, але навпаки в многих випадках є хронольогічно много вчаснїйшими, а просто запозиченими Жидами з инших, ще ранїйших релїгійних видумок», — писав Іван Франко. І далі: «В сьвітлї тих великих археольогічних відкрить останнїх десятилїть показало ся, що в часах, коли жидівського народа ще не було на сьвітї, в Єгиптї, Вавилонїї і Ассирії жили народи, які розвинули вже тоді дуже високу й незвичайно інтересну цівілїзацію. Протягом довголїтних важких праць, виконуваних серед невимовне тяжких умов в далеких країнах, під пекучим полуденним небом й серед непривітних, напів диких племен, учені ріжних культурних народів (англійські, француські, нїмецькі, російські, американські) добули з землї преінтересні останки людської працї і думки, які кинули богате сьвітло на мову, звичаї і обичаї, штуку і ремесла, органїзацію і релїгійні вірування прадавніх народів, що жили, працювали і змагали ся на много тисяч літ до Христового різдва, розвинули у себе високі цівілїзації, – й згодом щезли безслїдно з лиця землі… Щезли самі, а разом з ними загинула навіть і память про усї величнї здобутки їхнього генїя. І коли б не згадані працї тих великих учених, ми б і досї не знали нічого про сї прадавні часи замерклої бувальщини давно загинувших народів, не знали б і сього, що іменно їм завдячували Жиди свої космогонїчні (про початок сьвіта) і всякі инші казки, перекази і вірування».
Цікаво, що не так давно в Італії вийшла книжка Роберто Баретта та Елізабетти Бролі «Одинадцять заповідей». Автори працюють у газеті Папської біблійної комісії і заручилися благословенням Ватикану, їх консультував міланський теолог, дослідник Біблії. У книжці зібрано 60 помилкових висловлювань і неправильних інтерпретацій у тексті Біблії. При написанні були використані джерела і відкриття, прийняті Церквою, які ще не дійшли до широких мас. На думку Енріке Мірета, президента Асоціації теологів ім. папи Іоанна ХХІІІ: «Завжди існувало дві гілки віри: одна з них належить освіченій еліті, яка стежить за відкриттями біблійного вчення, а друга — простим людям, яких протягом довгих років тримали в незнанні…» Як бачимо, Іван Франко належав до першої гілки віри, шкода, що його не розуміли, часто і тепер не розуміють представники другої гілки спільного дерева життя.
P.S. Ця стаття була написана для конференції «Спадщина Івана Франка у світлі сьогодення», котра відбулася у Слов’янську на базі Донецького державного педагогічного університету.
Ярослав ДЗІСЯК,
кандидат історичних наук.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте