Чось ми, українці, дуже любимо робити си кумирів. Десь у чімсь людина сі прославила чи постраждала, як тут із неї героя зліпили — і вйо воспівувати.
А потім раз — і як вчудит той герой якесь неподобство, то не знати нам, куда очі подіти.
Я до чого кажу то? Їхав якось знайомий із сусідного села та й розказував таку придибенцію. Поїхав із їхного села колишній зек на Майдан до Києва якраз, коли там почали снайпери стріляти. Побув там трошка, додому сі вернув троха побитий. Люди простили минулі грішки, пожаліли, взялисі помагати хто чим міг. Хлопака оклигав і вйо коники показувати, словом, сі вернув до колишного промислу. Люди терпіли-терпіли, бо ж майданівец, в Києві стояв, від «беркутівців» потовчений приїхав. Та й дядько не забував кажний раз казати, жи він за односельчан життям жертвував, під кийками ходив. Но терпіння в людей не вічне, пирснуло аж тоди, як потовк хлоп односельця, що застукав зека за крадіжкою. Замильдували в міліцію. Каже мій знайомий: ми думали, жи людина сі змінила, аж нє. І вір тепер тим, що на Майдані стояли.
А тутка по телевізору показували, як Таня Чорновол за коліжанку в парламенті голосує, кнопкодавит тобто. І шкода жінку, бо її від Януковича добре сі дістало на горіхи і чоловік на войні загинув. Але закон є закон, і не можна його порушувати, бо ж сама колись із тим сі борола. А далі чую від сусідів: та всі вони такі! Може, такі «розклади» через то, жи ми всьо ділимо на чорне і біле, га? От був на Майдані чи воював на сході — всьо, ідеал. А як починає той ідеал тріщати, то ми сі бідкаєм: чо ж то так? Те ж саме в політиці і всюди. А потім дивуємсі: а чо ж ніц сі не міняє? То я так думаю — героїв (та й всіх людей) не тре ділити на тілько добрих чи тілько злих і не робити з перших мойсеїв. Та й всьо буде добре.
Ми ж тим часом вертаємсі до баняків і плитки. Будемо робити печеньки, не чорно-білі, а коричневі.
200 грам масла потримайте в теплі, най розм’якне, тоди розмішайте з цукром (півтори шклянки), додайте дві шклянки муки, півшклянки какао, дві лижки розчинної кави і на кінець ножа соли. Вийде м’яке тісто. Викладіт його на пергаментний папір, накрийте другим листком і розкачайте не дуже тонко, але так, на око. Тоди поставте тісто в холодильник на півгодинки. Воно застигне, тоди витягніт і повитискайте формочками. Далі змастіт олією бляшку, розігрійте духовку до 180 градусів, викладіт разом із папером печенько і печіт 15—20 хвилин.
Смачного!
Ваш пан ЮЗЕК
Ілюстрація Миколи ПИЛИПОВИЧА
Прокоментуйте