У сучасному українському вжитку набув поширення прикметник заключний. Відомий мовознавець Катерина Городенська зауважує, що його сполучення з деякими іменниками стали навіть стійкими та узвичаєними в певних професійних сферах, як-от: заключний концерт, заключний акорд, заключна сцена, заключний тур, заключне слово, заключна частина, заключний баланс та ін. Проте це слово є буквальним перекладом прикметника російської мови «заключительный».
В українській мові його значення виражає кілька прикметників, якими потрібно замінити заключний, отже:
- заключний концерт — підсумковий (завершальний) концерт;
- заключний акорд — останній акорд;
- заключна сцена — фінальна (остання) сцена;
- заключний тур — фінальний тур;
- заключне слово — прикінцеве (підсумкове) слово;
- заключна частина — фінальна (остання) частина;
- заключний баланс — остаточний (підсумковий) баланс.
Тож замість заключний у словосполученнях залежно від їхнього значення потрібно вживати завершальний, підсумковий, останній, фінальний, остаточний. Читаємо: «Почисливши все звільна, він прочитав остаточну цифру без голосу» (І. Франко); «Кінцеві форми тієї еволюції»
(А. Кримський).
Тієї ж думки дотримується Борис Антоненко-Давидович і зазначає, що прикметник заключний потрапив навіть до наших словників, хоч дієслова заключати й віддієслівного іменника заключення там немає. Чому? Та тому, що дієслова заключати нема в українській мові, а прикметник заключний є не що інше, як калька з російського слова. «Яка потреба в такому калькуванні? Чи нема відомих українських відповідників, що доводиться на певні поняття позичати слова з інших мов? Ні, такі відповідники є, ними широко користуються ті, що дбають за культуру своєї мови», — пише автор у своїй праці «Як ми говоримо». Це наприклад, кінцевий, прикінцевий, остаточний, а коли йдеться про якесь підсумовування, краще вжити слово підсумковий: «В останній декаді травня відбулися підсумкові заняття».
Вікторія ОСІПОВА,
літературний редактор «ВЖ плюс».
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте