Рукоділля — хобі, що захоплює людей незалежно віку чи професії. Різноманітність рукотворів вражає, і не перестаєш дивуватися, невже їх можна зробити самому? А потім спілкуєшся із майстрами та розумієш — все можливо.
Наприклад, молода тернополянка Іванна Волян більше півтора року творить маленькі дива: ляльки, зайчики, слоники, левенята, янголятка… — і це не весь список її «підопічних».
— Кілька років тому мені захотілося зайнятися чимось новим і цікавим, — пригадує Іванна. — Тож почала шукати в Інтернеті різноманітні зразки рукоділля. Якось натрапила на дуже оригінальні ляльки в стилі «Тільда». Вони мені так сподобалося, що захотіла спробувати їх виготовити.
Проте перші іграшки Іванни Волян були новорічними — Дід Мороз та овечки, адже саме надходив рік вівці.
— Чесно скажу, Дід Мороз мені не вдався, але я заспокоїлася та знову взялася за шиття. Овечки вийшли такими милими, що всі рідні та близькі друзі не стримували посмішок, коли бачили їх! Тож подумала: «Напевно, все ж я вмію шити!»
Робота над іграшками має кілька етапів:
— Спочатку малюю викрійки. Згодом переношую їх на тканину, а пізніше приступаю до шиття. Для іграшок зазвичай використовую бязь, хлопок, трикотаж. Але не завжди є потрібні кольори та візерунки, тому іноді доводиться використовувати синтетичні тканини. Наповнюю іграшки синтепоном. Волосся роблю з шерсті, адже її легко «вкласти», крім того використовую штучне волосся та звичайні нитки, — каже співрозмовниця.
Деякі іграшки можна пошити за день, інші — за кілька тижнів. Наприклад, для виготовлення ляльками потрібно багато часу, бо треба пропрацювати чимало деталей. Та й крихітні іграшки потребують клопіткої роботи: через розміри працювати з ними дуже важко. Кожен виріб Іванни має свій образ. Найчастіше творить його майстриня спільно з замовником — так виходить спільна іграшка.
Запитую, хто найчастіше стає власниками її крихіток.
– Зазвичай вони потрапляють до маленьких янголяток – діток. Але ці іграшки не призначені суто для них — вони без вікових обмежень. Їх дуже часто купують для близьких друзів і коханих, траплялося, їх замовляли для директорів, а також на весілля, день народження, в дорогу як оберіг чи просто напам’ять, — відповідає Іванна Волян.
Уже після закінчення розмови майстриня зізналася: хоче, щоб її іграшки викликали посмішку та робили людей трішечки щасливішими. Адже в кожен виріб вона вкладає любов та щирість.
Тетяна СКИБА,
студентка ІІ курсу факультету філології та журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.
Прокоментуйте