У неділю, 24 липня, православні та греко-католики вшановуватимуть день пам’яті святої рівноапостольної княгині Київської Ольги, у хрещенні Олени. До сонму святих православна церква прилучила її ще в домонгольські часи. За що така честь і шана першій та єдиній жінці — княгині Київській і чим вона уславилась в історії Русі-України та її церкви?
За понад тисячу літ, що відділяє нас від часу правління цієї яскравої історичної особистості, непросто відтворити її життя, а тим паче характер, уподобання. Якщо вірити «Повісті временних літ», то була вона, з одного боку, нещадною до ворогів своїх, жорстоко помстилася древлянам за те, що вбили її чоловіка, князя Ігоря. Одне посольство живцем закопала в ямі прямо у своєму дворі, друге спалила в лазні, а третє — п’ять тисяч древлянських посланців — порубала під час поминальної тризни за Ігорем. А відтак ще й спалила столицю їхню Іскоростень (нині Коростень Житомирської області), та наклала на древлян важку данину. А з іншого боку, літопис засвідчує кмітливість і розум княгині Київської. Коли вона відвідала столицю Візантійської імперії і була прийнята Константином VII Багрянородним, базилевс начебто запропонував їй «цесарувати в городі свому з ними». Ольга сказала, що це неможливо, бо вона язичниця, і захотіла прийняти християнство з рук імператора, як стверджує літописець. Коли ж після охрещення імператор запропонував київській княгині стати його дружиною, вона відповіла, що це неможливо. Оскільки під час обряду хрещення Константин назвав її дочкою, то хіба може батько одружитися з донькою? Подивований кмітливістю Ольги, імператор обдарував її і відпустив на Русь.
Нині вже важко сказати, що в тому правда, а що вигадка. Сучасні дослідники цієї доби Київської Русі сходяться на тому, що княгиня Ольга була мудрою правителькою, відзначають її державницький розум, виваженість дій, наполегливість у досягненні мети. Саме це й обумовило її тривале перебування при владі (приблизно до 964 року). Після вбивства чоловіка в 945 році вона правила державою від імені свого малолітнього сина Святослава. Найперше, що зробила, щоб уникнути нових заворушень, змінила порядок оподаткування підлеглих Києву земель, запровадивши «устави й уроки», тобто визначивши конкретні податки й державні повинності людності. Адже князя Ігоря вбили за те, що, зібравши данину з древлян, він відправив її додому, а сам повернувся з малим загоном, щоб «позбирати ще». Ставши регенткою при малолітньому Святославові, спрямовувала зусилля на зміцнення єдності руських земель і централізацію влади, а також продовжила активну зовнішню політику, розпочату своїми попередниками, особливо щодо налагодження взаємовигідних контактів з Візантією.
Літописні джерела нічого не розповідають про народження майбутньої княгині Київської, ні про її походження. Сповіщають тільки, що 903 року «привели Ігореві жону із Пскова, на ім’я Ольга». Історики вважають, що походила вона з варягів, її скандинавське ім’я Гельга, що означає «священна», і що мала вона високий соціальний статус, про що засвідчує наявність у княгині власного двору у Вишгороді. Більшість дослідників сходиться на тому, що дитинство її минуло в селі Вибути поблизу Пскова і що найімовірніше там вона зустрілася зі своїм майбутнім чоловіком, якого вразили її краса та надзвичайний розум. До слова, псковське походження княгині Ольги аж ніяким чином не споріднює її з нинішньою Росією. Псков, як і Новгород, не належали московитам до XV століття.
За літописними згадками їхній шлюб відбувся у 903 році. І тільки в 942 році в Ігоря та Ольги народився єдиний син — Святослав. На думку науковців, таке пізнє народження спадкоємця Київського престолу малоймовірне. Адже Ользі на той час мало б бути 50—55 років. А потім, за тодішньої спадкоємності влади і досить вільної язичницької сім’ї, Ігор навряд чи чекав би так довго народження сина. Тож дослідники припускають, що він народився близько 910 року.
Звісно ж, церква канонізувала княгиню Ольгу не стільки за державницький розум, скільки за порушення питання щодо хрещення Русі. Хоча, з іншого боку, це теж був державницький підхід, адже тоді Європа визначалася зі своєю ідеологією і нею ставало християнство. Ольга розуміла, що треба і Русі долучатись до нього. Тому й прийняла хрещення. Є дві версії щодо цього: літописна про хрещення у Візантії (її перебування там засвідчено в різних джерелах). Але деякі дослідники припускають, що Ольга хрестилась у Києві, а у Візантії її благословив Константинопольський патріарх. Цей факт у тодішньому світі й був сприйнятий як справжнє хрещення і набув значення важливого державного акту. Вважається, що Ольга схиляла свого сина, аби він хрестився сам й охрестив Русь, але Святослав не поділяв християнських устремлінь своєї матері. Проте його син, а внук Ольги Володимир, що теж став рівноапостольним, довершив прагнення своєї бабусі.
Як стверджують історики, вся повнота державної влади перейшла до Святослава 964 року. Ольга померла через п’ять років після того — 11 (за новим стилем — 24) липня 969 року в Києві. Її було поховано у збудованому нею дерев’яному храмі Святої Софії, що згорів у 1017-му. Вона заповіла не правити тризни на її могилі. Відспівав велику княгиню Київську духівник і поховали її за християнським обрядом. Згодом князь Володимир переніс нетлінні останки своєї бабусі до Десятинної церкви і поклав їх у кам’яний саркофаг. Припускають, що вони й нині перебувають під фундаментом храму. В охрещеній Володимиром Русі Київська церква канонізувала княгиню. Як зазначає Іпатіївський літопис, «була (Ольга) предтечею християнської землі, як вранішня зірка перед сходом сонця, і як зоря перед світом». А ось як звучить тропар свята: «Піднісши ум свій на крилах богопізнання, преславна Ольго, ти злинула вище видимого світу, осягнувши Бога, Творця Вселенної. Знайшовши Його, ти прийняла у хрещенні нове життя і повсякчас перебуваєш у нетлінності, втішаючись плодами життєдайного дерева».
Підготувала Галина САДОВСЬКА
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте