Ця історія трапилася в одному із сіл Тернопілля. Вигадані в ній лише імена головних героїв. Усе інше — правда.
Чужина манила добрими заробітками
Оксана бачила своє майбутнє лише за кордоном і в шлюбі з іноземцем. Для цього, як говорила подругам, готова навіть віру християнську поміняти, лише б купатися у розкошах.
Тож у досить молодому віці дівчина подалася за кордон на заробітки. І не тому, що відчувала в чомусь недостаток. Батьки пильнували, як великодню пасочку, хоч самим життя давалося непросто. Одягли, дали освіту. Коли стала на порі, то з нетерпінням чекали на гарного зятя, якого планували взяти в прийми, щоб продовжив їхню фермерську справу. Але Оксана таки поїхала на заробітки. Спочатку працювала у поляка в господарстві, збирала трускавки, малину, потім — овочі, фрукти. Помаленьку до всього приглядалася, прислухалася, вивчала. Через деякий час із розмов старших довідалася, що польські заробітки — це мізерія порівняно з європейськими та американськими.
Господар, довідавшись, що жінки хочуть «переметнутись» від нього десь у Німеччину чи Італію, люб’язно запропонував свою допомогу. Але в нагороду за це просив попрацювати в нього ще півроку майже задурно. За це він обіцяв оформити візи та замовити слово знайомим, щоб допомогли підшукати гарно оплачувану роботу. Жінки старалися з усіх сил. За шість місяців заробітчанки привели велике господарство поляка до ладу: обкопали всі дерева та кущі (а їх було кілька сотень), зробили благоустрій на обійсті та в господарських приміщеннях. Не було дня, щоб вони, крім основної роботи, щось не прали, шили, прасували. Навіть ремонтували приміщення. Одне слово, господар витиснув з них все, що зміг. Але обіцянку свою виконав — допоміг жінкам влаштуватися у Німеччині, де за подібну роботу платили набагато більше.
Важко було Оксані та її подрузі на новому місці. Мову вони трохи знали, але господиня дісталася із характером. Вона не вимагала робити так, як треба, а так, як хотіла лише вона сама. Постійно сварилася, усім була незадоволена. Але минув час, і заробітчанки навчилися все робити «по-німецьки». Розуміли господиню навіть з погляду.
У фрау Рози (так звали хазяйку) був нежонатий син Моріс. Господаркою він майже не цікавився, але маму любив дуже, бо була, як зауважили дівчата, щедрою на гроші та подарунки для свого чада. Хлопець не раз кидав погляди захоплення на українських дівчат, але побачивши, що вони не відповідають йому взаємністю, дав українським Ізаурам спокій.
Життя ішло. Наші героїні непогано заробляли. Бували вдома, але недовго. Звикнувши до чужини, вже не сприймали того безладу, який на початку тисячоліття панував в Україні. Тому, віддавши в надійні руки зароблені немалі гроші, знову їхали до Німеччини.
Якось після чергового повернення з батьківщини Оксану покликала до себе фрау Роза. Коли вона почала говорити дівчині компліменти й хвалити за працелюбність та акуратність у всьому, Оксана чомусь подумала, що господиня хоче з нею і подругою розпрощатися. Але вона помилилася. Після довгого вступу Роза розповіла про свою бесіду з Морісом. Її син, сказала господиня, має щодо дівчини дуже серйозні наміри. Тож хай Оксана все добре обдумає та повідомить фрау про своє рішення.
Статки кохання не замінять
Не на такому побутовому рівні мріяла колись дівчина про свої стосунки з майбутнім чоловіком. Усе бачилось їй у романтичних тонах. Закохані погляди, зустрічі, квіти, подарунки.
«Але ти хотіла іноземця, от тобі доля і посилає його», — мовив якийсь внутрішній голос. Потім, подумавши, дівчина згадала, який же ж він багатий той Моріс. «І ти будеш багатою», — знову підтвердив голос. «Але цей товстий червонощокий німець мені навіть не подобається», — відповідала голосу Оксана. «Ти забагато хочеш, дівчино. Щоб був багатим, та ще й коханим. У житті часто доводиться обирати щось одне, а не мати все одразу. І не такий він товстий. А ще подивись у свій паспорт. Ти вже не юна. Твої однокласниці бавлять не по одній дитині, а ти хочеш засидітися у дівках?» Думки перервав Моріс. Він, постукавши, увійшов до кімнати та запросив дівчину на свято, яке мало цього вечора відбутися у селі. Оксана на диво собі погодилася.
Німці, як зрозуміла дівчина, люблять і вміють веселитися. Увесь вечір і до темної ночі на вулиці, де проходили гуляння, грала бадьора музика. Люди танцювали, пили пиво, їли смажену ковбасу. Моріс був особливо галантним. Купував Оксані всякі милі дрібнички… Із цього вечора почався у молодих роман, який дуже скоро закінчився весіллям.
Так Оксана із заробітчанки перетворилася на господиню і дружину німецького багатія. Подружка з часом покинула її, бо не хотіла гнути спину на новоспечену господиню, яка ще півроку тому була такою самою, як вона. Оксана трохи засумувала, але не надовго. Життя пішло звичним плином. Скоро і хлопчик у подружжя народився. Додалося клопотів. Минув час. Хоч відчула жінка, що Моріс помітно охолов до неї, але велика любов до сина, який вдався у неї та українську родину, спонукала Оксану не звертати уваги на несуттєве.
Горе постукало у двері цієї родини непомітно. Син, у якого Оксана вкладала все своє тепло, любов та безмежну ласку, якось застудився. Потім стан його погіршився. З кожним днем дитина гасла на очах, хоч була під пильним наглядом лікарів. А одного дня сина не стало. Поховавши дитину, Оксана впала в глибоку депресію. З цього непростого стану жінку могли вивести свекруха та чоловік. Але фрау Роза невістку зненавиділа — приписувала їй смерть онука. Казала, хлопчик помер через недогляд матері. Моріс став мовчазним. На його столі було завжди багато пива. Він, здавалося, спілкувався лише з ним. Оксана перебувала на межі життя і потойбіччя.
Жінка знайшла свою давню подругу та розповіла їй про своє трагічне становище. А та порадила, що Оксані найкраще буде, якщо вона на деякий час поїде в Україну до батьків, які її дуже люблять і будуть раді зустрічі з дочкою. Оксана послухала подругу. Купила квиток на літак до Києва і дуже скоро плакала в рідній хаті разом з мамою та батьком, сумуючи за втраченим синочком. Рідне повітря, родина трохи зняли зажуру. З набагато легшим тягарем Оксана повернулася до Німеччини. А там свекруха та чоловік зустріли її прохолодно. Увесь подальший час почувала себе зайвою у цьому чужому будинку з чужими їй людьми. Одного дня не витримала й спитала чоловіка, чи потрібна йому, чи можливе їхнє спільне подальше життя, на що Моріс відповів байдуже: «Мені це не цікаво». І знову взяв кухоль з пивом. Після цієї розмови Оксана остаточно вирішила розійтися з німцем, лишити його статки й повернутися в Україну.
Минув час. Оксану до життя повернули в рідному селі батьки та добрі друзі. Згодом покохав її гарний хлопець, набагато молодший від неї. Живуть собі вкупі, любляться. Деколи і сваряться, але по-українськи. Якось Оксана каже своїй мамі: «Так мені добре з моїм чоловіком. Став нині рано, покосив траву, приніс мені суниць з лісу. Жартує, тішить серце. Мамо, де мій розум раніше був? Хай наші дівчата люблять своїх хлопців. Українські чоловіки — найкращі в світі. Це вже я знаю певно».
Галина ЮРСА
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте