Необхідна післямова після провального виступу збірної України на XXXI літніх Олімпійських іграх. Зробити її редакція попросила одного з найвідоміших на Тернопільщині спеціалістів, заслуженого тренера України Михайла Степановича ВАСІРУКА.
Через два тижні після завершення XXXI літніх Олімпійських ігор у бразильському Ріо-де-Жанейро емоції, без сумніву, вже вщухли. Тож не тільки можна, а й конче необхідно дати оцінку виступів співвітчизників.
Попри вихваляння наших чиновників від спорту напередодні ігор, які не приховували задоволення від того, що аж 205 атлетів вибороли право стати учасниками Олімпіади, виконавши необхідні кваліфікаційні нормативи, дві золоті, п’ять срібних і чотири бронзові медалі — зовсім не те, на що сподівалися вітчизняні прихильники спорту. Тому і ніде правди діти. Виконавши завдання-мінімум, більшість з атлетів однієї з найчисельніших на планетарному спортивному форумі команд полетіли до екзотичної країни не інакше як для того, аби зайвий раз засвідчити, що занепад українського спорту триває. Лише одинадцять завойованих на всіх нагород — настільки невдало за часів незалежності українці ще не виступали.
І риба, так би мовити, гниє з голови. Відразу після завершення ігор спортивний міністр Ігор Жданов без натяку на самокритику не посоромився списати невдалий виступ на війну, яка триває на сході країни. Така заява, м’яко кажучи, здивувала непрофесійністю. Невже не чув, що складні часи завжди об’єднували українців, мобілізовували їх на максимальну самовіддачу. Так би, не маю сумнівів, і сталося, якби держава хоча би натякнула на провідну роль фізичної культури і спорту в складний і загрозливий для суспільства період.
Натомість усе робилося з точністю до навпаки. Не порадившись зі спеціалістами, спортсменами і тренерами (тільки не згадуйте про організовані самою ж владою «виставкові» громадські слухання, де присутніх хіба «ставили» перед фактом), не змінивши чинне законодавство, а лишень диктаторськими методами скоротивши бюджетне фінансування, закривають дитячо-юнацькі спортивні школи, скорочують тренерів, ліквідовують кафедри фізичного виховання у вищих навчальних закладах. А шкільні уроки фізкультури через, підозрюю, провокаційні повідомлення в засобах масової інформації про той чи інший нещасний випадок і, взагалі, перетворили на просту формальність, яка навряд чи додасть здоров’я підростаючому поколінню. Та ще й не соромляться називати таке неподобство «реформуванням» галузі.
Сумна, погодьтеся, дійсність. Особливо, зважаючи і на ту обставину, що міністр «списує» невдачі на війну, навіть не поцікавившись в учасників АТО, чи потрібна фізична підготовка. Не тільки тим, хто перебуває на фронті, а й усім громадянам. Не мною, звісно, придумано, але тільки сильні тілом і духом можуть стати справжніми захисниками Вітчизни.
Сказане, до речі, стосується не тільки господарів міністерських кабінетів. Недостатньою увагою до розвитку фізичної культури і спорту останніми роками розчаровує влада всіх рівнів. Порадівши за доволі вдалий дебютний виступ на Олімпіаді єдиного представника Тернопільщини в збірній Україні, вітрильника Олександра Тугарєва, який фінішував двадцять третім із 36-ти учасників перегонів на парусних дошках, залишається хіба позаздрити сусідам. У Ріо-де-Жанейро честь збірної України захищали четверо атлетів із Хмельниччини, семеро — з Рівненщини, восьмеро — з Волині.
А на Тернопільщині за останні двадцять п’ять років не звели жодної сучасної спортивної споруди. Саме через їх відсутність волейболістки «Галичанки-ТНЕУ» не можуть узяти участі в європейських кубкових турнірах, легкоатлети Іван і Наталя Стребкови, Сергій Крук, тренуючись на знищеній біговій доріжці Тернопільського міського стадіону та перевдягаючись на його трибунах, не змогли виконати олімпійські нормативи. Хоча і мали можливість досягти омріяного. Той же Сергій Крук, скажімо, напередодні ігор переміг на чемпіонаті України з особистим досягненням — 7 метрів 82 сантиметри. І саме з таким результатом фінішував останній з дванадцяти учасників фінальних змагань Олімпіади в секторі для стрибків у довжину.
Чи є надія на краще? Тернопільській міській владі, звичайно, варто подякувати за встановлення тренажерних та облаштування ігрових майданчиків в усіх мікрорайонах обласного центру. Але докорінно ситуація від цього не зміниться, оскільки їх можна продуктивно використовувати лише в теплу пору року. Тому і висновок напрошується однозначний. Якщо Тернопільщина планує підготувати атлетів, гідних виступити на наступних літніх Олімпійських іграх 2020 року в Токіо, роботу потрібно розпочати вже сьогодні.
Передусім обласному керівництву галузі вийти з віртуального світу Інтернету, зібрати нарешті спортивний актив краю і, дивлячись один одному у вічі, спочатку підбити підсумки попереднього олімпійського циклу, а пізніше — прийняти рішення про розумну, а не спрямовану на знищення реорганізацію існуючої системи дитячо-юнацьких спортивних шкіл і спортивних товариств. Досягти успіху можна, лише створивши вертикаль «влада — тренер — спортсмен». І головною ланкою в ній має стати саме останній. Тільки забезпечивши талановиту спортивну молодь, перелік якої обов’язково визначити на початку нового олімпійського циклу, гідними умовами для тренувань, якісним харчуванням, житлом, лікарським контролем, можна очікувати від неї справжніх успіхів як на всеукраїнській, так і міжнародній арені.
Громадськість, зрештою, стосовно цього свою думку вже висловила. А влада? Поки мовчить, ніби води до рота набравши.
М. ВАСІРУК,
заслужений тренер України, викладач факультету фізичного виховання Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка.
На фото: всі українські медалі, вгорі — дворазовий олімпійський чемпіон, каноїст Юрій ЧЕБАН.
Фото із сайту НОК України
Прокоментуйте